Побічна історія - Молодята Рейна і Клаель. (3)
— Так це вона, «Свята»... Яка ж неймовірна краса!
Клаель, як зазвичай, займався повсякденними справами в святилищі, коли всередину раптом увійшов незнайомий чолові і на всю залу пафосно вигукнув:
— Прекрасна, справжнє втілення Богині! Я й подумати не міг, що в цьому світі взагалі існує настільки дивовижне створіння!
«О Богине... Знову завітав до нас якийсь дивак...» — Клаель виснажено зітхнув, дивлячись на хлопця, який з'явився без жодного попередження.
Гість був абсолютно незнайомим. Судячи з відтінку шкіри, він точно походив не з цих земель. Одягнений він був дорого, а за його спиною стояв цілий ескорт слуг — очевидно, цей пан належав до якогось дуже знатного роду. Взагалі, відколи вони з Рейною почали жити разом, подібні перформанси стали звичною справою. Паломники з усіх куточків країни та з-за кордону регулярно прибували сюди, аби просто одним оком поглянути на легендарну «Святу».
(Якби він просто стояв собі осторонь і кричав: «Яка краса!», мені б взагалі було начхати. Але ж зазвичай такий сценарій закінчується...)
— «Свята» Рейно! Благаю, вирушай зі мною до моєї батьківщини й стань моєю дружиною! — знову на всю каплицю прокричав чоловік.
Ну от, класика жанру. Черговий заїжджий гастролер закохався з першого погляду і з порога почав робити пропозицію руки та серця.
— Ого... Знову стара пісня на новий лад.
— Ми тут взагалі-то для лікування стоїмо, а він галасує наче на базарі.
Цього разу розчарований вигляд мав не лише Клаель — місцеві старенькі, які чекали на магічну допомогу від Рейни, реагували точнісінько так само. Вони всі дружно повернули голови в бік крикуна й важко, в один голос зітхнули.
— Ставимо по сотні монет, чи вигорить у нього щось?
— Та ну, марна справа. Тут і так усе ясно як білий день.
— Сто відсотків. Наша Рейночка на такого точно не клюне.
— Ну ж бо, «Свята» Рейно! Зроби мені честь і простягни свою прекрасну долоню!
Не помічаючи прохолодної атмосфери навколо, хлопець продовжував влаштовувати сольний концерт. Побачивши це, Рейна на секунду перервала лікування і просто кинула в його бік короткий холодний погляд.
— Зараз перед вами в черзі п'ятнадцять людей. Будь ласка, зачекайте.
Озвучивши це абсолютно сухим, позбавленим будь-яких емоцій голосом, Рейна спокійно повернулася до своєї роботи. Хлопець, якого так швидко злили, застиг на місці з протягнутою вперед рукою, наче кам'яна статуя.
— Га... Що... ?
— О, принце!
— Ваша Високосте, ви як, у порядку, принце Вейнгарте?!
Слуги, які до цього чемно стояли ззаду, швидко підскочили до свого господаря. О, то він, виявляється, цілий принц. Мабуть, приперся сюди з якихось далеких заморських країв радісно подивитися на чудо світу, а натомість отримав такий неочікуваний і жорсткий ігнор, що аж мову відняло.
— Яке зухвальство! Як вона сміє так розмовляти з самим принцом!
— Замовкніть! Чекайте! Я сам винен! — принц вчасно зупинив своїх слуг, які вже збиралися встановлювати тут свої правила. — Тут зібралося багато людей, яким дійсно потрібна її медична допомога. Лізти без черги було з мого боку не дуже гарно. Тож ми просто почекаємо, поки вона звільниться.
— Але, Ваша Високосте... Ви ж наступний правитель великого Королівства Джаротта! Щоб ви сиділи й чекали в черзі з простолюдинами... Це ж просто нечувано...
— Перед обличчям «Святої» будь-який титул втрачає вагу, і всі ми стаємо звичайними людьми... Знаєте, а вона мені починає подобатися ще більше.
Хлопець демонстративно сів на довгу лаву, закинув ногу на ногу й приготувався чекати. Що ж, принаймні базові правила етикету в його голові все-таки були наявні. Він дійсно спокійно сидів і чекав, поки Рейна закінчить прийом громадян.
— Так, наступний.
— «Свята» Рейно! Тепер я вимагаю, щоб ти вислухала мене як слід!
Нарешті підійшла його черга. Принц, гордо випнувши груди й ледь не роздмухуючи ніздрі від пафосу, впевненим кроком попрямував прямо до дівчини.
— Так, шановний, на цьому стоп.
Дивитися на це далі Клаель просто не міг, тому рішуче зробив крок уперед і став точно між ними.
— Мої вітання, закордонний принце. Але ви підійшли занадто близько, відійдіть на дистанцію.
— Га... ?
Побачивши перед собою невідомого хлопця, який перегородив йому шлях, принц незадоволено скривився. В його очах миттєво спалахнув чіткий, неприхований презирливий вогник.
— Ти взагалі усвідомлюєш, на кого наважився підняти свій голос? Перед тобою наслідний принц Королівства Джаротта! А ну назвися, смертний.
— Я...
— Це мій коханий чоловік! ♡
Рейна миттєво підскочила ззаду, міцно притулилася до плеча Клаеля і з радісним рум'янцем на щоках чітко вимовила.
— Ви там щось казали про те, щоб я стала вашою дружиною... Але я вже заміжня жінка, тому змушена вам відмовити! ♡
— Е-а... Ну, власне, отакі справи. Перепрошую за незручності, — додав Клаель.
— Що... За... Заміжня?! Ти... «Свята» вийшла заміж... ?!
Хлопець отримав настільки потужний ментальний удар, що аж відсахнувся назад, шоковано бурмочучи собі під ніс:
— Та це ж якась нісенітниця... Як у моєї доленосної жінки взагалі може бути якийсь чоловік...
—...Чого ви взагалі так дивуєтеся? Прийшли казна-звідки й встановлює тут свої правила, — спокійно зауважив Клаель.
— Я обранець самого Бога! Чоловік, який невдовзі очолить Левине Королівство і візьме під свій контроль усі навколишні землі! Не може такого бути, щоб якась жінка просто взяла й відмовила мені! Це якийсь абсурд!
«Ну й ну, оце так клініка... Він що, серйозно?» — Клаель аж перекосився від відрази, слухаючи ці пафосні промови. Цьому хлопцю було абсолютно начхати на реальність — він явно належав до категорії важких нарцисів. Він на повному серйозі вірив у власну унікальність і свято переконаний, що весь всесвіт зобов'язаний крутитися навколо його забаганок.
— Клаель, знаєш, колись в академії теж був один схожий екземпляр, — тихо шепнула Рейна.
— А-а... Ну так, точно. Якщо подивитися з боку, то виглядає це дійсно смішно й жалюгідно...
Клаель миттєво згадав головних персонажів отоме-гри. Оскільки це був ігровий всесвіт, їм подібні вибрики прощалися, але якщо розібратися по факту, вся та четвірка теж мала проблеми з головою. Під кінець сюжету вони, звісно, трохи прийшли до тями... але взагалі, хлопці, які без жодного натяку на стосунки намагаються залицятись до дівчини з шаблонними підкатами або затиснути її біля стіни, у реальному житті викликають лише бажання викликати поліцію.
— Точно... Ну звісно! Справжнє кохання завойовується лише в запеклій боротьбі! Це чергове випробування, яке послав мені сам Господь!
Поки Клаель з Рейною подумки зводили дебет з кредитом щодо його адекватності, принц знову сам себе накрутив, упіймавши чергову хвилю пафосу.
— Якщо так... Я викликаю тебе на дуель! Ми влаштуємо поєдинок, а призом буде вона!
— Що, вибачте... ?
— А ну ходімо на вулицю! Я власноруч відвоюю своє законне кохання!
Іноземний принц на повному серйозі висунув цей абсурдний ультиматум і гордо виставив уперед підборіддя, наче вже заздалегідь святкував перемогу.
.
.
.
(П.П Навіть якби цей дегенерат переміг, Рейна за нам би ніколи не пішла, вона б його просто вбила, і знищила б його королівство, як би ті погрожували їй і Клаелю.)