Побічна історія - Молодята Рейна і Клаель. (2)
— Шановні, всім доброго ранку! Давайте і сьогодні викладемося на повну! ♡♡♡♡♡♡
Коли зі сніданком, прибиранням та миттям посуду було повністю покінчено, настав час братися до безпосередніх обов'язків. Клаель штовхнув масивні двері святилища, впускаючи всередину жителів міста, які вже чемно чекали на вулиці.
— О-охо... Наша Рейночка сьогодні знову неймовірна красуня...
— Ой, аж в очах сліпить... Наче на справжнє сонце дивишся.
Місцеві старі, які прийшли на лікування, аж трішки дивувались від несподіванки, побачивши Рейну, яка буквально засипала весь простір магічними сердечками та світилася від щастя на всі триста відсотків. Навіть ці дідусі та бабусі, які вважалися найдавнішими й найвідданішими фанатами дівчини, зараз пасували перед цим потужним сяянням — весільні «почуття» Рейни осліплювали кожного, хто потрапляв у радіус її дії.
— Той тимчасовий священник, що заміняв вас, теж був неймовірним... але наша Рейночка — це взагалі інший рівень. Від її світла аж сітківка вигорає!
Під тимчасовим священником старенькі безперечно мали на увазі Гівіля, який доглядав за святилищем під час тривалої відсутності Рейни і Клаеля. Одразу після того, як весілля Клаеля та Рейни успішно завершилося, він зібрав речі й вирушив у чергову далеку подорож. Де зараз носить цього чоловіка, який під кінець фінальної битви став схожим на багаторуку статую Будди, Клаель уявлення не мав. Проте нещодавно іноземні купці, які прибули до міста, із серйозними обличчями травили байки, ніби бачили в небі якогось дивного лисого дядька з купою рук, який світився золотом і летів на шаленій швидкості — тож, судячи з усього, у нього все було добре.
— Ну ж бо, підходьте ближче, я вас швиденько полікую! ♡ Оп-ля! ♡
— О-о-о-х...!
— Яке приємне тепло...
Рейна лагідно махнула руками в бік натовпу стареньких, випустивши м'яку хвилю божественної магії. Тіла пенсіонерів миттєво загорнуло в ніжно-зелене сяйво, і вже наступної секунди їхні згорблені спини з хрускотом вирівнялися, а обличчя помітно помолодшали й налилися здоровим рум'янцем.
— Ого! Мій хронічний радикуліт наче рукою зняло!
— Оце так, у мене теж суглоби крутити перестало!
— А в мене ж тільки вчора гомілка вискочила, а зараз бігаю як новенький! Наша Рейночка просто найкраща!
— Справжня «Свята», за силою магії їй рівних немає. Спасибі тобі, дитятко, нехай Богиня дасть тобі здоров'я...
З усіх боків посипалися щирі слова подяки та компліменти. Зцілювальне закляття Рейни й раніше працювало бездоганно, але останнім часом її навички пробили чергову стелю. Перед її силою дійсно хотілося зняти капелюха — Короля Демонів уже давно перемогли, а вона продовжувала стабільно піднімати рівні та ставати сильнішою.
— Ти здатна вилікувати цілий натовп людей просто одним поглядом... Схоже, мені тут як священнику вже взагалі немає чого робити, — з легкою іронією зітхнув Клаель.
— Ой, і чого це ми раптом увімкнули режим ображеного хлопчика, пане священнику?
— Ораторіо...
До нього зі спини підікрався давній знайомий — епатажний власник місцевої крамниці одягу. Він граційно вигнув своє накачане м'язами тіло, приклав вказівний палець до нафарбованих губ і загадково підмигнув.
— Ми ж тут усі прекрасно розуміємо, солоденький. Головне джерело сили нашої Рейночки — це ти, і тільки ти! Тому якщо ти зараз почнеш комплексувати й заганятися, дівчинці буде дуже прикро.
— Та знаю я, знаю. Я зовсім не комплексую, — Клаель спокійно знизав плечима.
Усе правильно... Він уже давно перестав порівнювати себе з Рейною і заганятися через власну некомпетентність. Клаель пообіцяв собі більше ніколи не занижувати власні сили. Він чітко вирішив жити з гордо піднятою головою, аби бути чоловіком, який дійсно вартий стояти поруч із цією дівчиною.
— Ну от і чудово, хвалю... Але все одно, як же швидко летить час. Наша маленька Рейночка перетворилася на таку розкішну, величну жінку, — Ораторіо перевів погляд на дівчину, яка весело розмовляла зі старенькими, і його очі з теплою ностальгією звузилися.
— Я ж їй одяг із самого дитинства шию, тому як ніхто інший бачу, наскільки сильно вона виросла.
—...Це правда.
Виросла. Змінилася. Стала дорослою. Це була чистісінька правда. Коли Клаель тільки забрав її до цього святилища, вона була йому ледь по пояс — худенька, маленька дівчинка, яка на тлі своїх однолітків виглядала зовсім крихітною. А тепер... Тепер вона була схожа на прекрасного білого лебедя, який розправив свої могутні крила й був здатен полетіти в будь-який куточок цього світу.
(І попри таку неймовірну силу, вона добровільно вирішила залишитися тут, зі мною. Думаю, я маю повне право цим пишатися.)
— До речі... Пане священнику. Можна поставити тобі одне маленьке, суто ділове запитання?
— Чого це ти раптом став таким серйозним?
Ораторіо миттєво прибрав зі свого обличчя всю фірмову кокетливість і з діловим виглядом підсунувся ближче:
— Та я без жодної поганої думки, чесно... Просто найближчим часом я планую запустити нову лінійку дизайнерського одягу для немовлят. Мені дуже потрібна якась гарна дитина для реклами та першої примірки... Тож хотів поцікавитися: у вас там подібні плани на найближче майбутнє випадково не намічаються, га?
"............"
— Ой, та ну тебе! Тільки не треба так на мене дивитися! Я ж просто запитав про бізнес, це ж дуже важливо! — Ораторіо з переляку аж замахав руками й поспіхом втік у глиб зали.
Клаель навіть не уявляв, який саме вираз обличчя в нього зараз був, але, судячи з реакції друга, погляд у нього виявився неймовірно моторошним.
— Ну що за люди... Ми ж тільки-но одружилися, дайте нам спокій і просто спостерігайте з боку, — розчаровано пробурмотів Клаель, незадоволено скривившись через чергові занадто цікаві розпитування свого ексцентричного товариша.
.
.
.
(П.П Хехе, схоже всі в Егбелі очікують на те, коли ж в Клаеля і Рейни появиться дитина))