Розділ 343 - Кінець
-Пхух... Ой, я що, заснув?
Клаель розплющив заплющені очі. Темне поле зору раптом розійшлося навпіл, і світ перед ним заповнився яскравим білим світлом. В очах усе пливло. Судячи з усього, він проспав досить довго.
Клаель не одразу зрозумів, що перебуває в абсолютно незнайомій кімнаті. Навколо не було жодної живої душі. Схоже, він просто сидів у кріслі й куняв.
-Невже це... якийсь черговий сон?
Ледь чутно пробурмотів він у напівпритомному, затуманеному стані.
А, ну точно, сон. Це б усе ідеально пояснило. Ну не могло ж усе бути настільки дивним у реальності. Ідея про те, що такий непоказний та пересічний хлопець, як він, звичайнісінький священник із заднього плану, зможе легко відсунути вбік усіх цих відомих красенів і закрутити романтичні стосунки з Рейною — це ж просто неможливо.
Якби це виявилося сном, усе б миттєво набуло логіки. Взагалі, можливо, все пішло шкереберть ще з самого початку. Сама по собі реінкарнація у всесвіт якоїсь гри — це вже повна нісенітниця...
-Пане священнику, і про що це ви там собі під ніс бубните?
-О Богине!
Почувши, що до нього звертаються, він з переляку аж підстрибнув на місці й з криком обернувся. Поки він витав у хмарах, до кімнати хтось непомітно увійшов.
Це було... ну, як би так м'якше сказати, створіння, яке явно не вписувалося в канони нормальної реальності. Статура справжньої горили, що складалася суто з м'язів та масивних кісток. Яскраво-червона сукня, в яку був убраний цей гість, ледь не тріщала по швах від такого потужного тиску зсередини, а лисина на верхівці голови розкішно виблискувала в променях світла. На додачу до всього, масивне обличчя було густо заліплене пудрою та кривавою помадою, а нафарбовані вії виявилися дуже довгими...
-...А, це ти, Ораторіо. А я вже казна-що собі подумав.
Впізнавши нічного гостя, Клаель нарешті зміг трохи розслабити своє заціпеніле обличчя. Ораторіо — епатажний власник крамниці одягу в місті Егбел, який полюбляв ходити в жіночих сукнях. Останнім часом він став для Клаеля дійсно надійним другом, який завжди був готовий вислухати будь-які його душевні переживання та життєві проблеми.
-Ти так раптово з'явився з нізвідки, що я аж злякався...
-Злякався... і що ж такого страшного ти там собі навигадував, цікаво знати?
-А, ні... Та нічого такого...
Клаель швидко й хаотично замахав руками вліво й вправо. Ораторіо граційно впер руку в талію і важко зітхнув із дуже розчарованим виглядом:
-Ти що, серйозно дрімав? У такий важливий день... Ти справді вмієш дивувати своєю байдужістю.
-Пробач... Так, моя провина. Було діло.
Клаель акуратно потер очі пальцями. Події, що передували цьому моменту, почали поступово й чітко повертатися в його голову. У будь-якому разі, це безперечно був не сон. Яке ж полегшення.
-Ну все, на тому боці вже всі приготування повністю завершено. Рушаймо.
-...Так, іду.
Клаель слухняно кивнув на слова Ораторіо. Усе правильно... сьогодні був знаменний день. Треба ж було примудритися заснути в таку хвилину — у Клаеля нерви явно були зроблені зі сталі.
(Ну... з іншого боку, мене можна зрозуміти. Я так довго й виснажливо бігав у різні боки, аби врешті-решт дістатися цієї миті. Ладнав справи з великою кількістю впливових людей, вибивав офіційні дозволи, мені навіть релігійні фанатики з опозиції життю погрожували... і от, нарешті, я пройшов цей шлях до самого кінця.)
-...Ходімо.
Клаель рішуче підвівся з крісла й вийшов із кімнати. Пройшовши довгим коридором, він штовхнув вхідні дверей і опинився на вулиці, де перед ним відкрився такий рідний і знайомий міський краєвид Егбела. Клаель увесь цей час перебував у будинку пані Лоттель, що стояв по сусідству з Святилищем. Цю кімнату йому люб'язно позичили як кімнату очікування.
-Пане священнику, наші найщиріші вітання!
-Яка радісна подія, хо-хо-хо!
Містяни, які юрбилися на вулиці, миттєво засипали Клаеля теплими привітаннями. Жителі міста, які банально не змогли поміститися всередині Святилища, радісно плескали в долоні й голосно вигукували слова підтримки.
-...Шановні, ви трохи поспішаєте, все ще трішки зарано.
-Давай іди вже, вона на тебе чекає.
-І швидше виводь назовні Рейночку, ми дуже хочемо подивитися на її розкішне вбрання!
-...То ось яка ваша справжня мотивація. Ну й чесні ж ви.
Поки місцеві старійшини дружньо поплескували його по спині, Клаель упевненим кроком попрямував до входу в Святилище. Зазвичай у таких ситуаціях ролі кавалера й дами міняються місцями, але... він просто не міг дозволити Рейні йти сюди пішки через усю вулицю. Якби Рейна у своєму святковому образі зараз просто вийшла, натовпи її б миттєво оточили з усіх боків, і вона б банально не змогла зробити й кроку.
Небо над головою було абсолютно чистим. Жодної хмаринки. Ідеально блакитна височінь, що випромінювала якесь дивно ніжне й лагідне сонячне світло — складалося враження, ніби сама вища невидима сила зараз посилає їм своє благословення згори.
Купаючись у цих сонячних променях, Клаель зараз був убраний зовсім не у свій звичний чорний одяг священника, а в розкішний білий смокінг. На його грудях красувалася акуратна червона троянда. Той самий тип костюма, в якому навіть звичайний хлопець виглядатиме як казковий принц. Йому досі здавалося, ніби цей одяг сидить на ньому якось занадто пафосно, через що на душі було погано.
"............"
Проте... попри все це, Клаель упевнено крокував вперед. Під пильним наглядом зацікавлених поглядів він спокійно пройшов повз людей і переступив поріг каплиці. Коли він штовхнув масивні подвійні двері... всередині теж виявився величезний натовп, і всі ці поважні гості з нетерпінням чекали на появу Клаеля.
Кронпринц Ерік, Вінсент, Вілл, Луєй та інші романтичні персонажі теж стояли на своїх місцях. Поважні викладачі академії, серед яких були Юрій Канеста та Біг Рок, також прибули на захід. Морква Лорел та інші представники герцогського роду Лорел займали перші ряди, а найдивовижнішим було те, що на церемонію завітали навіть перші особи держави — сам Його Величність Король Олександр та Кардинал Ділет Хорст.
"............"
І... в самій глибині цієї величній каплиці стояла справжня Богиня. Дівчина, вбрана в білосніжні шати, голову якої прикрашала ніжна тонка фата.
(Глип...)
Клаель мимоволі важко ковтнув слину. Ноги раптом налилися свинцем і стали неймовірно важкими. На плечі миттєво ліг невидимий, колосальний тягар величезної відповідальності за майбутнє.
Але попри все, Клаель продовжував йти. Він упевнено переставляв ноги крізь простір. Аби простягнути руку тій єдиній, яка так палко чекала на нього, він рішуче крокував прямо по центру каплиці під пильними поглядами незліченних високопоставлених гостей балу.
-Вибач, що змусив чекати... Рейно.
-Клаель!
Почувши його голос, вона лагідно підвела голову. Вона... Рейна. Рейна, вбрана в розкішну весільну сукню.
Довершена, абсолютна краса «Святої», яка за ці кілька років помітно підросла й розквітла, зараз дивилася на Клаеля крізь напівпрозору тканину фати. На її обличчі, на відміну від повсякденного життя, зараз також красувався професійний макіяж. Вона й так завжди була сліпуче красивою, але тепер це сяйво збільшилося в стократ. Її радісна, безмежно щаслива посмішка була схожа на сонячні промені, які миттєво розігнали будь-які похмурі тіні й сумніви в душі Клаеля.
(Чесно кажучи, я стільки разів думав про це... чи дійсно я маю право бути цим чоловіком? Чи вартий я її?)
Він довго катував себе цими сумнівами, та й інші люди неодноразово в лоб говорили йому те саме. Ти не пара для «Святої». Будь ласка, зникни з її життя заради її ж власного блага.
Але... Клаель уже давно зробив свій остаточний вибір. За власною, непохитною волею. Він сам, добровільно вирішив до кінця своїх днів залишатися поруч із Рейною.
-Я присягаюся зроблю тебе щасливою... Обов'язково, незважаючи ні на що...
-Я теж. Я зроблю Клаеля найщасливішою людиною в усьому всесвіті.
Рейна ніжно простягнула йому свою долоню. І Клаель міцно й обережно взяв цю крихітну ручку у свою руку.
Справді... вони пройшли такий довгий і тернистий шлях, щоб нарешті опинитися тут. Але Клаель не збирався зупинятися, він продовжить свій шлях уперед. Пліч-о-пліч із Рейною.
Колишній другорядний священник із заднього плану тепер іде по життю разом із головною героїнею цього світу.
Клаель нахилився ближче й ледь чутно, ніжним шепотом промовив заповітні слова. Ті самі щирі слова палкого кохання, які він так і не наважився озвучити їй тоді, в ті далекі часи.
Кінець.
———
Післямова від автора:
Щиро дякую, що пройшли цей шлях разом зі мною до самого кінця. Цим розділом основний сюжет новели офіційно завершено.
Ця історія починалася як короткий сингл на один розділ, а переросла у велику серію, що виходила понад два роки. За цей час новела мала честь здобути головний приз у категорії «Романтична комедія» на конкурсі "Kakuyomu", а також отримати манґа-адаптацію, яка виходить і зараз. Для мене цей твір став величезним поворотним моментом у житті, і завдяки ньому я зміг навчитися багатьох речей.
Хоча основна лінія вебверсії підійшла до фіналу, у майбутньому я планую викладати додаткові побічні історії (сайд-сторі) та післяісторію (афтер-сторі). Тому, якщо ваша ласка, очікуйте на оновлення.
.
.
.
Післямова від перекладача:
Всім привіт, це Geus, я палко перекладав цей тайтл протягом трьох місяців, і ось настав той час коли настав кінець історії, котра можливо вам полюбилась... (ууууууу)
Що ж, хочу всім вам подякувати хто прочитав мій переклад, дякую що ви вирішили прочитати цей твір, це мій перший тайтл котрий я вирішив перекладати, і нарешті я закінчив переклад основної історії.
Як написав автор в післямові, він хоче додати ще побічні історії, тому коли вони будуть виходити, я по мірі своїх сил буду їх додавати, то ж не забувайте про цей тайтл.
Щиро ваш кактусовий перекладач Geus/
.
(P.s Перекласти 145 розділів за 3-дні, це ще той гемор, не повторюйте це на собі.)
.
.
.
(Також підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )