Розділ 342
-Ооо...
-Це і є «Свята»...
-Ангел... ні, вона наче справжня Богиня...
Побачивши Рейну, вбрану в її білосніжну вечірню сукню, гості балу мимоволі витиснули з себе зітхання щирого захоплення. Те, що вони абсолютно ігнорували короля та королеву, які йшли поруч із дівчиною, і намертво прикували всю свою увагу лише до неї, було нетактовно й зухвало, але Клаель теж не мав жодного морального права їх за це засуджувати.
-Рейно...
Клаель і сам був повністю зачарований її виглядом. Навіть він, людина, яка мала б уже давно звикнути до її постійної присутності поруч, зараз просто не міг відвести погляду — настільки фантастично красивою була Рейна в цю хвилину.
Біла сукня, що нагадувала витончене вбрання янгола. Дизайн із відкритими плечима виглядав доволі скромно, але водночас по-дорослому елегантно, а завдяки стрічці, зав'язаній на талії в тугий акуратний бант, ідеальні пропорції її фігури промальовувалися чітко й виразно. Сріблясто-біле волосся, що хвилями спадало на спину, розкішно виблискувало й переливалося, відбиваючи світло магічної люстри, а нефритові очиці сяяли наче найдорожче коштовне каміння.
"............"
І ця неймовірна красуня зараз дивилася прямо на Клаеля. Оглядаючи поглядом незліченну кількість аристократів, вона тримала у фокусі своїх очей виключно його одного.
-Шановні піддані, чи подобається вам це свято?
Безцеремонно вклинюючись у цей затишний світ для двох, який щойно створили Клаель та Рейна, король узяв слово.
-Нам успішно вдалося знищити Короля Демонів. Те, що ми змогли розібратися з цією загрозою без колосальних втрат — цілком і повністю заслуга наполегливої праці кожного з присутніх тут бійців. Ви дійсно проявили себе як справжні герої.
Правитель гучно штовхав свою промову, хоча безперечно й сам чудово бачив, що левова частка гостей усе одно продовжує витріщатися на Рейну.
-Герої! Сьогодні давайте пити досхочу, їсти вдосталь й гучно святкувати те, що ми вижили й перемогли в цій битві!
-...Так, Ваша Величносте!
Люди, які щойно стояли наче під гіпнозом від краси дівчини, поспіхом повернули притомність і гучно висловили свою згоду. Щойно король закінчив говорити, Рейна впевненим кроком попрямувала прямо в бік Клаеля.
-«Свята», мої найщиріші вітання з нагоди цієї події...
-«Свята», якщо ваша ласка, я б дуже хотів поговорити з вами...
-«Свята», будь ласка, скуштуйте цього вишуканого вина...
-Пробачте, дозвольте пройти.
Усі ті, хто так палко мріяв ближче познайомитися зі «Святою», намагалися щосили заговорити з нею на ходу, але Рейна спритно й граційно прослизала повз них, у загалі, не зупиняючись.
-А, «Свята»...!
-"Кума!"
Знайшлися й такі нахаби, які спробували кинутися слідом за дівчиною, але... дещо змусило їх миттєво прикувати ноги до підлоги.
-Е... ц-це що, плюшева іграшка?
-Ведмідь!? Ви хочете сказати, що це ведмідь!?
Гості балу здивовано закричали. Величезний плюшевий ведмедик заблокував шлях кожному, хто намагався стати на шляху у Рейни. Для Клаеля в цьому видовищі не було нічого дивного. Усе як завжди: Урзус просто чітко виконував свої прямі обов'язки з охорони господарки.
-Клаелю, вибач, що змусила чекати!
-А, Рейно... ем, доброго вечора.
-Так, доброго вечора... А ти випадково не хочеш мені нічого сказати?
Рейна грайливо нахилилася вперед і подивилася на Клаеля знизу вгору своїми великими очима. На цьому ідеально виліпленому обличчі зараз застиг хитрий, бешкетний вираз. У ній просто бездоганно поєднувалися ангельська чистота та спокуслива аура маленького бісеняти.
-...Ця сукня, вона тобі дуже личить.
-Що ти кажеш? Пробач, я не розчула.
-Хмм...
Він озвучив свої враження досить тихо, тому Рейна у відповідь лише грайливо покліпала віями й підібралася ще ближче, явно вимагаючи більшого. Нічого не вдієш: Клаелю довелося чітко й виразно втілити свої думки в слова.
-Вона тобі дуже личить. Ця сукня... Ти виглядаєш неймовірно красивою.
"............"
Рейна ніжно приклала обидві долоні до грудей, буквально смакуючи кожен звук із похвали Клаеля. Вона простояла в такій позі двадцять секунд, але зрештою її щічки покрилися легким рум'янцем, і вона чисто й невинно посміхнулася:
-Щиро дякую! Клаель сьогодні теж виглядає просто неперевершено!
-...Дякую. Мені приємно це чути, навіть якщо це звичайна лестощі.
-Це взагалі ніякі не лестощі! Клаель завжди найкращий, найкрутіший і найпрекрасніший!
Рейна міцно переплела свої пальці з його руками й заявила про це з абсолютною впевненістю. В її очах не було жодного сумніву чи фальші. Складалося враження, ніби вона дійсно, кожною клітинкою свого серця, свято вірила у свої слова.
(Ця дівчина завжди так робить... щоразу б'є своїми словами точнісінько в саме серце...)
Клаель не був потворним, але й якимось визнаним красенем його теж назвати язик не повертався. Якщо порівнювати його з романтичними персонажами цієї отоме-гри на кшталт Еріка чи Вінсента, він явно відставав перед ними на один-два кроки.
(І попри все це, ця дівчина з упевненістю каже, що я для неї — найкращий на світі...)
-Ти для мене теж.
-Мм?
-Для мене ти, Рейно, теж найкраща... Завжди нею була.
-...!
Рейна витріщила очі настільки широко, наскільки це взагалі було можливо. Несподіваний хід у відповідь. Вона спіймала цей критичний удар у повну силу, і її щоки миттєво розквітли кольором яскравих троянд.
-Я така щаслива...!
-Ого...!?
У цю саму мить бенкетна зала палацу буквально вибухнула морем квітів. Прямо з мармурової підлоги з шаленою швидкістю почали проростати троянди, лілії, тюльпани, анемони, гербери, немофіли, фаленопсиси, конвалії, жоржини, маргаритки... Усі можливі види квітів, які тільки можна було собі уявити, миттєво заповнили простір, розпускаючись у всій своїй дивовижній красі. Зі стелі лавиною посипалися незліченні пелюстки, і солодкий, ніжний аромат миттєво загорнув у свої обійми всю бенкетну залу.
-Неймовірно! Це ж справжнє диво «Святої»!
-Сама Богиня святкує нашу велику перемогу!
З усіх куточків приміщення пролунали вигуки шоку та непідробної радості. Усі присутні на балу наче загіпнотизовані роздивлялися цей квітковий рай, а за густою завісою з падаючих пелюсток, постаті Клаеля та Рейни надійно сховалися від чужих очей.
-Клаелю...
-Рейно...
Усередині цього інтимного бар'єра, створеного магією квітів, Клаель та Рейна ніжно дивилися один на одного так, наче в усьому всесвіті зараз залишилися лише вони двоє.
.
.
.
(П.П Уті-путі, я аж не знаю що написати хд)