Розділ 335
-ҐВУУУОООООООООООООООО!
Король Демонів люто заревів, без упину випускаючи промені з очей і влаштувавши справжній кривавий погром. Він розмахував своїми наполовину гнилими руками, наче величезними дубинами, і з шаленою силою тупав по землі, викликаючи потужні підземні поштовхи.
-«Святе Кільце»!
Рейна вивільнила свою божественну силу. Світлове коло надійно оточило групу, заблокувавши нищівний лазер Короля Демонів. Це було святе мистецтво, здатне повністю нейтралізувати будь-які ворожі атаки, незалежно від того, фізичними вони були чи магічними.
-Чудово... Зараз наш шанс, у атаку!
Впіймавши вдалий момент, Ерік відштовхнувся від землі. Щойно руйнівний промінь згас, він вискочив за межі святого бар'єра й блискавично кинувся на Короля Демонів.
-Даруй моїм рукам силу карати зло... «Святий Меч»!
Клинок у його руці вибухнув яскравим білим сяйвом. Це був фірмовий прийом Еріка — магічний меч світла. Сліпуче лезо зробило в повітрі ідеальну дугу, залишаючи за собою шлейф світла, і з усього маху встромилося прямо в груди Короля Демонів.
-Яяяах!
-ҐЯК...!
Світловий меч глибоко розітнув тіло монстра, і з пащі Короля Демонів вирвався короткий хрип. Ерік належав до королівського роду й ніс у собі кров стародавньої «Святої». Його зброя була наділена священною силою — звісно, не такою неймовірною, як у Рейни, але цілком достатньою, аби бути ефективною проти повелителя пітьми.
-Всі не відставайте від Еріка! Ми теж вступаємо в бій!
Слідом за ним уперед кинувся Вінсент. Наче випущене з гармати ядро, він пролетів вперед і з усього розмаху вгатив своїм величезним мечем по ногах Короля Демонів.
-Ряяяах!
Нищівний удар прийшов точнісінько в гомілку монстра. Права кістка велетня з тріском розлетілася, його колосальне тіло похитнулося, і Король Демонів важко рухнув на одне коліно.
-А тепер... «Постріл Вулканічної Гармати»!
-Ось мій хід! «Райдужна Стріла»!
Вілл атакував потужною магією, а Луєй — вистрілив із лука. Обидві далекобійні атаки бездоганно влучили точно в обличчя Короля Демонів. Одне його око миттєво вибухнуло, а ніс розлетівся на шматки.
-Я... я теж буду битися...!
-Я забезпечу прикриття!
Мелоні та Адріард також вклинилися в битву. Ці двоє взяла на себе роль тилової підтримки. Мелоні поспіхом заліковувала рани товаришів, яких зачепило атакою від ворожого лазера, а Адріард накладав допоміжну магію баффів, суттєво посилюючи бойові характеристики союзників.
-Атаки ворога розмашисті! Ухиляйтеся спокійно й без паніки!
-Заходь із правого боку! Є, точне влучання!
-Не розслаблятися! Він знову збирається стріляти лазером!
-Тиснемо його далі! Вперед, вперед, вперед!
Шестеро бійців, згуртувавшись, без зупину координували дії один одного під час бою. Завдяки командній роботі, яка була просто дивовижною для групи, зібраної на швидку руку, вони впевнено продовжували наносити Королю Демонів купу шкоди. По дорозі сюди їм так і не випало можливості проявити себе, але... кожен із них безперечно був першокласним воїном. Зараз вони атакували настільки люто, наче виплескували весь той бойовий потенціал, який тримали в резерві протягом усієї подорожі.
-ҐВУУУОООООООООООООООО!
Проте... Король Демонів теж не був якимось слабаком. Одночасно з його ревінням, пошматована плоть монстра почала стрімко й шалено регенерувати. Він усе ще залишався наполовину гнилим, але всі пошкодження, які щойно нанесли Ерік та інші, повністю зникли без сліду.
-Не може бути... Він взагалі не зазнав шкоди!?
-Та ну...!
Серед групи миттєво прокотилася хвиля паніки. І це було логічно, адже всі їхні велечезні зусилля щойно просто помножили на нуль.
-Усі заспокойтесь! Не могло воно пройти безслідно!
Перебиваючи налякані вигуки товаришів, гучно та різко закричав Ерік.
-Ви хіба не бачили? Його відродження незавершене. Він перебуває в стані, коли просто не здатний проявити свою справжню силу! Нехай він і має певну регенерацію, але вона не може бути нескінченною. Якщо ми продовжимо без зупину атакувати, то напевно зможемо його здолати!
Логіка Еріка була абсолютно правильною. За канонами, фінальний бос у будь-якій RPG має просто шалену кількість здоров'я. І гра «За межами райдужного сяйва» не була винятком. Цей Король Демонів володів такою живучістю, що аж хотілося закричати «та здохни ти вже нарешті», але рано чи пізно він неминуче мав впасти.
(Усе правильно... це не той івент, де ми зобов'язані програти за сюжетом. Яким би невразливим не здавався бос, врешті-решт його смужка здоров'я закінчиться. До того ж, цей екземпляр недороблений через паршиву жертву. Він має бути значно слабшим...)
-...Нам, мабуть, теж варто приєднатися, чи не так?
Перебуваючи під захистом бар'єра Рейни, тихо пробурмотів Клаель, наче тільки-но згадавши про свою присутність тут.
Він настільки захопився спогляданням епічної битви романтичних персонажів, що банально проґавив ідеальний момент для власного нападу. Стара паршива звичка з геймерського минулого. Навколо сувора реальність, а він підсвідомо шукає кнопку, щоб зробити скріншот.
-Рейно, давай ми теж атакуємо Короля Демонів...
-Клаелю.
Тільки-но Клаель збирався висунутися вперед, але зненацька, тихий, абсолютно спокійний голос Рейни змусив його зупинитися. Посеред цього жорстокого, заляпаного кров'ю бою, який вирував навколо них, на обличчі Рейни не було жодного натяку на хвилювання. Більше того, вона лагідно посміхалася, наче ніжилася під теплим весняним вітерцем, і ніжно простягала свою руку до Клаеля.
-Клаелю, дай мені свою руку.
-Е... а, так, звісно.
Повністю піддавшись її безтурботній аурі, Клаель не замислюючись, слухняно поклав свою долоню поверх руки Рейни.
-Мені дуже ніяково просити про таке в подібний момент, але... чи не погодишся ти затанцювати зі мною один танець?
"............!?"
Почувши такі максимально несподівані слова, що щойно злетіли з цих схожих на пелюстки троянд губ, Клаель аж здригнувся всім тілом, наче в нього прямо зараз влучила блискавка.
.
.
.
(П.П Щось я теж трішки шокований від таки приколів Рейни, там махач, а вона хоче потанцювати з Клаелем. Лол..)