Розділ 334
-В-воно... тане?
-Король Демонів... що взагалі коїться?
Дивлячись, як Король Демонів раптом почав розвалюватися, всі присутні застигли з ошелешеними виразами обличь. І це була цілком природна реакція. Вони перебували на порозі фінальної битви проти володаря пітьми, а той раптом узяв і почав самознищуватися.
-Чому так сталося...?
-Він гниє... це сталось занадто рано.
Пробурмотіли Вілл та Луєй.
Клаель мимоволі задумався, звідки Луєй взагалі знає це відсилання, але одразу ж відкинув зайві думки й зосередився на поточній ситуації.
(Отже, відродження Короля Демонів було неповним... але чому?)
-А.
Він згадав одну важливу деталь. Клаель перевів погляд на труну в кутку кімнати — ту саму, в якій був запечатаний Король Демонів. Зала була напівтемною, тому він не одразу помітив, що поруч із вівтарем нерухомо лежав чоловік. Підійшовши ближче, щоб перевірити його особу, Клаель упізнав це обличчя. Воно було йому добре знайомим.
-Забель Лорел...
Чоловік, який мав стати законним спадкоємцем герцогського роду Лорел. У грі «За межами райдужного сяйва» він вважався одним із романтичних персонажів, хоч і не належав до головних.
(Спадкоємець герцога Лорел. Чоловік, який мав стати зведеним братом Рейни... Я чув, що він повністю зник із сюжету, але подумати тільки, що його використали як жертву...)
Забеля Лорел свого часу позбавили права на спадок й нібито відправили на лікування чим подалі. Офіційно оголосили, що він зліг через тяжку хворобу, проте Клаеля, як впливову особу в Храмі, тоді таємно повідомили про справжню причину. Забеля заслали за ганебний злочин — спробу нападу на Рейну.
(Герцог Лорел, який мав стати прийомним батьком «Святої»... її опікуном. Спроба його власного сина напасти на неї була б найгіршим скандалом, який тільки можна уявити. Цю справу за жодних обставин не можна було розголошувати, тому все залагодили максимально тихо...)
-Зрозуміло... у жилах цього чоловіка також тече кров королівської родини та «Святої».
Аби зруйнувати печатку «Гробниці», потрібна була кров прямих нащадків роду Сейнт та «Святої». В оригінальному сюжеті гри для цієї ролі ідеально підходила Морква Лорел, яка поєднувала в собі обидві лінії, але її вчасно взяли під посилену охорону. Тож відьма Маріанна, скоріш за все, просто викрала ізольованого в селищі Забеля як альтернативну жертву.
(Забеля, від якого вже відвернулися і королівська родина, і рід герцога, викрасти було дуже просто... Яке жалюгідне видовище.)
-Угх... Рейна... Рейна...
-О, він живий.
Забель усе ще дихав. Слабким, згасаючим голосом він ледь чутно кликав Рейну. Шия в нього була перерізана, але, схоже, йому надали мінімальну першу допомогу, щоб зупинити кровотечу.
(Цей чоловік не підійшов як повноцінна жертва, чи кількості крові для повного зняття печатки виявилося замало? І взагалі, навіщо було залишати його в живих, підліковуючи рани...)
-...Подумаю про це пізніше.
Клаель знову повернувся обличчям до Короля Демонів.
-............А............У, А............
Монстр продовжував танути в реальному часі. Зараз він нагадував одну недороблену зброю масового знищення з якоїсь іншої історії. Можна було б подумати, що якщо дати йому спокій, він просто здохне сам по собі, і на цьому все закінчиться, щасливим фіналом... але в житті все так просто не буває.
-Королю Демонів... У такому разі...!
-А...!
Чорний змій, який мав бути фамільяром відьми Маріанни, раптом різко ворухнувся. Шалено роздуваючись, гігантський плазун, що виріс до таких розмірів, аби спокійно проковтнути людину цілком, блискавично кинувся на Маріанну. Намертво обвивши тіло своєї господарки, він одним потужним поштовхом злетів із кам'яної підлоги.
-Що ти робиш...!
-Ми — слуги Великого Короля Демонів! З самого початку було вирішено, що все закінчиться саме так!
Підхопивши шоковану Маріанну, чорний змій разом із нею кинувся прямо в роззявлену пащу Короля Демонів. Протиснувшись крізь залишки гнилих губ потвори, яка продовжувала танути, вони миттєво зникли в глибині її глотки.
-УУУОООООООО, УУУОООООООООООООООООО...!
У ту ж секунду процес розпаду Короля Демонів різко зупинився. В очах, які вже встигли згаснути, знову спалахнуло зловісне золотаве сяйво. Хоч його тіло й залишилося наполовину згнилим, Король Демонів усе ж повернув собі колишню форму й тепер свердлив загін Клаеля пронизливим, сповненим жадоби крові поглядом.
-Ось тепер він розпочне бій по-справжньому...!
-Усі в повну бойову готовність!
Закричав Ерік, перебиваючи бурмотіння Клаеля.
-УУУОООООООООООООООООО!
Наступної миті з палаючих очей Короля Демонів вирвався нищівний червоний промінь, що з шаленою швидкістю полетів прямо на групу.
.
.
.
(П.П Цікаво, а нащо вони просто дивились як змій хапає Маріанну, могли б завадити змію її схопити, і на цьому б можна було покінчити з Королем Демонів, но ні, вони просто вирішили повтикати на те щоб дізнатись, що буде далі. Аххахах)