Розділ 333
Усе сталося саме так, як вони й передбачали — відродження вже відбулося.
Король Демонів Рава Анґра височів на своєму троні, чекаючи на прибуття групи. Повелитель пітьми, як і личило його статусу, мав глибоко величний та гнітючий вигляд. Сама присутність з ним в одному просторі змушувала відчувати, ніби серце стискається й розривається на шматки, викликаючи задуху.
"............?"
Дивлячись на Короля Демонів, Клаель спантеличено звузив очі.
(Його зовнішній вигляд відрізняється від ігрового? Хіба він мав таке забарвлення?)
Суха сіра шкіра, яка робила його схожим на кам'яну статую. Незліченні роги, що росли на голові. Червоні очі та розірвана паща. Цей десятиметровий велетень за своєю формою та текстурою дещо відрізнявся від того, що був в пам'яті Клаеля.
(В оригінальній грі Король Демонів мав червоно-чорну шкіру, набагато більше рогів, золотаві очі... і хіба його тіло було вкрите тріщинами?)
Тіло Короля Демонів уздовж і впоперек прорізали глибокі тріщини, наче на старому пошкодженому посуді, тож попри всю його величну ауру від нього віяло якоюсь дивною крихкістю.
-Міс Ліатрі...?
Поки Клаель спантеличено роздивлявся зміненого Короля Демонів, Рейна дивилася зовсім в інший бік. Біля самого підніжжя трону стояла молода дівчина, вбрана у відверту чорну сукню.
Маріанна Ліатрі. Відьма, яка збиралася відродити Короля Демонів... точніше, вже зробила це. Ця спокуслива красуня, яка мала б бути молодшою за Рейну, та була ученицею Клаеля, зараз похмуро стояла осторонь, виглядаючи тут абсолютно чужою.
-Чому ти...?
-Чому... Я з самого початку була на цьому боці. «Свята».
Маріанна відкрила свої криваво-червоні губи й заговорила тихим, монотонним голосом. Її поведінка викликала в Клаеля ще сильніше відчуття неправильності. В оригінальній грі Маріанна зазвичай тріумфально розкривала свої підлі карти й гучно реготала, але зараз на її обличчі застиг дивно похмурий, пригнічений вираз. Вона говорила з якимось туманом в очах, а її тон звучав так, наче вона просто сухо зачитувала завчений текст за сценарієм:
-Моє життя під виглядом звичайної студентки в академії було не більше ніж ширмою... Я — «Маріанна Руйнівниця». Відьма, яка є водночас і палкою послідовницею Короля Демонів, і його другою суттю. Саме я повернула його до життя. Використавши як жертву того, у чиїх жилах тече кров королівського роду та «Святої», я витягла його з обіймів смерті.
-Не може бути...!
-Ти весь цей час була поплічницею Короля Демонів!
Рейна затамувала подих. Ерік гнівно закричав, звинувачуючи її.
Хоча Рейна та романтичні персонажі були шоковані почутим, їхні стосунки з Маріанною з самого початку не були аж надто глибокими. Тому вони миттєво зорієнтувалися й перехопили ініціативу в свої руки.
-Пф... Огидний Король Демонів, ми знищимо тебе прямо тут!
Ерік вихопив свій сяючий меч і спрямував його в бік Короля Демонів. Попри те, що афро на його голові все ще трохи псувало серйозність моменту... його постать, яка кидала виклик повелителю пітьми, безперечно нагадувала справжнього героя. Вона була сповнена гідності й бойового духу, як і личило лідеру ключових персонажів.
-Готуйся до смерті. Я змушу тебе пошкодувати про те, що ти вирішив прокинутися в мою епоху!
-Ми не дозволимо тобі чинити свавілля в цій країні. Ми захистимо її за будь-яку ціну!
-Гаразд, зараз я нашпигую цього Короля Демонів своїми стрілами!
Слідом за Еріком, свої бойові гасла озвучили Вінсент, Вілл та Луєй.
"............"
-Глип...
Адріард Сентлог та Мелоні Бред не стали вигукувати гучних слів, але з напруженими обличчями підняли свої магічні посохи, сміливо зустрівши колосальний тиск Короля Демонів. Попри те, що ворог перед ними був неймовірно величезним, у кімнаті не залишилося жодної людини, яка б затремтіла від страху.
-Рейно.
-Так, Клаелю.
Коли Клаель покликав її, Рейна лагідно посміхнулася й на секунду озирнулася на нього. Момент, коли їхні погляди перетнулися, тривав лише коротку мить, але... цього було більш ніж достатньо. Серце, яке досі стискалося перед обличчям фінального боса, миттєво полегшало від самого лише цього тепла. Поки Рейна була тут, поки вона залишалася поруч, здавалося, що вони здатні здолати абсолютно будь-яку перешкоду на світі.
-Ми переможемо.
-Так. Переможемо й повернемося додому. Разом, удвох!
Рейна відповіла на слова Клаеля, і в ту ж мить її тіло вибухнуло сліпучим білим світлом.
-Іменем «Святої Рейни Лорел», я здолаю Короля Демонів. Замість сонцесяйної Богині, я обрушу священну кару на ворога всього божественного!
І ось завіса фінальної битви нарешті піднялася. Якщо все йтиме за сюжетом гри, спочатку на них чекає бій проти Маріанни та її монструозного змія, а вже після цього — битва проти самого Короля Демонів, який поглине дівчину й набуде своєї повної форми. Оскільки бос мав двоетапну трансформацію, це фактично означало три запеклі сутички поспіль.
(Але навіть так... ми зможемо перемогти! Ми ні за що не програємо!)
Він не збирався ставати тягарем. Клаель загартував свою рішучість і приготувався до бою.
-А............!
-Е?!
-А.!
-А...!
-Ой!
Проте... в цю саму мить у залі одночасно пролунало кілька здивованих вигуків. Перед очима Клаеля, який щойно налаштувався на смертельний бій, Рейни та їхніх товаришів виникла абсолютно непередбачувана ситуація.
-Ааах............
Покрита тріщинами шкіра Короля Демонів раптом почала шматками відламуватись з його тіла, а сама його колосальна фігура всередині стала судорожно стискатися й буквально танути на очах.