Розділ 329
Сяюча істота з шістьма руками та німбом, яка раптово виникла посеред поля бою. Це був священник на ім'я Гівіль, священник на заміну в святилищі Егбела. Керуючи святилищем, де виховувалася «Свята», Гівіль колосально примножив свою божественну силу. Більше того, оскільки його фанатична віра, схоже, почала впливати навіть на фізичну оболонку, кількість його кінцівок збільшилася, а сам він почав яскраво світитися.
-Вороги Богині, згиньте!
Шалено вигукнув Гівіль, одночасно розмахуючи всіма шістьма руками. У кожній із шести його долонь матеріалізувалася блискуча зброя — мечі, списи, сокири, лук та стріли... Гівіль неймовірно вправно керував своїми кінцівками, спрямовуючи весь цей арсенал на монстрів.
-КІІІІІІІІІІІІІ!
-ҐАААААХХХХ!?
Сяючий меч одним точним ударом розрубав монстра навпіл. Спис безжально пробив наскрізь тіло величезної потвори, а сокира одним махом знесла їй голову. Після цього випущені з лука стріли в польоті розмножилися до нескінченності, линувши на голови чудовиськ суцільною зливою.
-Щ-що це за чортівня!?
-Демон з іншого світу!? Звідки він узагалі взявся!?
Дивлячись, як Гівіль самотужки винищує монстрів, наче один вартий цілої армії, людські солдати навколо почали злякано кричати.
-Поранені бійці, відступайте в тил! Відтепер я беру це місце під свій контроль!
Гівіль, чиї окуляри грізно блиснули в кривавому тумані, закрив собою поранених. Хоча весь його образ був сповнений безмежного милосердя... чесно кажучи, моторошність від цього видовища явно переважала.
-Т-так...
-Та ну нафіг... що це взагалі таке...
Навіть без зайвих наказів солдати інстинктивно почали триматися від нього якомога далі. І зовсім не тому, що вони тікали з поля бою чи були занадто вражені його величчю, а суто через те, що їх банально нудило від одного його вигляду. Білі наче смерть, вони з галасом відсахнулися назад.
(Ем... ну, він же ніби за нас, справді?)
Спостерігаючи за цим перформансом, Юрій відчув, як над його головою завис один величезний знак питання. Хоч зовнішній вигляд новоприбулого й викликав купу підозр... він не відчувала від Гівіля жодної ворожості. Зброя, якою він бився, трощила виключно монстрів. Жодна людина від його дій не постраждала.
-"Кума-кума!"
-О, ви допоможете?
-"Кума!"
Тим часом плюшеві ведмедики взялися допомагати з евакуацією поранених. Вони акуратно підбирали лицарів та магів, які вже не могли самостійно пересуватися, і тягнули їх у безпечне місце.
-Скуштуйте ж... таємну техніку моєї віри! Кристалізацію моєї любові до «Святої»...!
Гівіль широко роззявив рота в бік орди монстрів. Його щелепа відкрилася так сильно, наче збиралася тріснути навпіл, а в бездонній глибині глотки почало концентруватися блакитне світло, стрімко набираючи шаленої потужності.
-Обережно, зараз щось буде!
-Лягайте!
-Священна-Руйнівна-Гармата-Сяйва!
Неймовірно товстий лазерний промінь вирвався прямо з рота Гівіля. Синьо-білий стовп світла начисто скосив усю лінію фронту монстрів, спровокувавши величезний вибух.
-Н-неймовірно...
Юрій важко скрикнув. Коли дим трохи розвіявся, навколо лежали лише пошматовані трупи чудовиськ. Він фактично самотужки знищив сотні, якщо не тисячі монстрів за один удар. Абсурдна бойова міць — сила, що дорівнювала військовій потужності цілої держави.
-Усі цілі? Тепер ви в безпеці!
Коли бій закінчився, Гівіль із благочестивою й лагідною посмішкою на обличчі підійшов ближче.
-Якщо тут є поранені, я з радістю займуся вашим лікуванням. Юна леді там, ти можеш підвестися?
-А...
Перед лицем таких абсурдних... справді ненормальних подій, Юрій сам не помітив, як безпорадно сів прямо на землю. Гівіль підійшов до нього впритул і ввічливо простягнув руку.
-Будь ласка, тримайся. Юна леді.
-О, так... дякую...?
Взагалі-то він не зовсім підходив під опис «юної леді», але... Юрій все ж невпевнено потягнувся рукою у відповідь.
-Небезпека, відійди від нього!
-Ай...!?
Проте в цей момент між ними вклинився хлопець. Один з учнів академії, Шура Хайзен, блискавично підхопив Юрія на руки й одним потужним стрибком відскочив якнайдалі від того місця.
-Ш-Шуро?
-Не торкайся цієї тварюки! Твій супротивник — я!
Шура люто вискалив зуби, грізно гарчачи в бік Гівіля. Хоч Гівіль і намагався просто допомогти, хлопець, схоже, геть усе неправильно зрозумів.
-О, юначе. Не варто так лякатися. Як бачиш, я зовсім не ворог...
-Він перестав рухатися! А тепер, вогонь!
-УУУОООООООХХХХ!
Не лише Шура прийняв Гівіля за чудовисько. Підкоряючись гучному наказу командира, солдати підтримки разом пішли в атаку. Хмара стріл та незліченні магічні заклинання одночасно полетіли прямо в тіло священника.
-Ой!? Я ж кажу, що я свій... ЩО-О-О-О!?
Незліченні атаки союзної армії влучили точно в Гівіля, спровокувавши черговий масштабний вибух.
.
.
.
(П.П Ахахахах, бідний Гівіль, прийняли за ворога, хоча сам він тікишо вбивав безліч монстрів, паххахаха)