Розділ 328
-Вони пруться, зустрічайте їх лоб у лоб!
-УУУОООООООХХХХ!
Коли досвідчений командир солдатів вигукнув наказ, інші бійці з бойовим кличем кинулися вперед. Тут зібралися лицарі, маги, священники, вчителі, студенти... еліта, скликана з усього королівства. Хоч вони й не могли зрівнятися за силою з членами основної штурмової групи, які вже увійшли до «Гробниці Короля Демонів-Боговбивць», кожен із них був експертом у своїй справі — могутніми воїнами, які не мали так просто пасти в бою.
-ҐААААААААХХХХ!
Проте... натиск ворога виявився не менш запеклим. Шалено ревучи так, що ледь не лускали барабанні перетинки, орда монстрів виривалася прямо з густого червоного туману. Потвори, які активізувалися під дією демонічного туману, що вивергався з «Гробниці» — їхні бойові характеристики значно підвищилися порівняно з нормою, а самі вони стали неймовірно лютими.
-Прокляття... їх занадто багато!
-Обережно, не відходьте занадто далеко вперед! Якщо вас оточать — вам кінець!
Стримуючи шалений натиск почвар, людські солдати та маги були змушені вести вкрай важкий бій. Густий туман посилював кожного монстра, якого торкався, водночас послаблюючи звичайних людей. Вороги отримали бафф, тоді як союзники — дебафф. Зважаючи на те, що чисельність ворога також була колосальною, ситуація на полі бою ставала дедалі більш критичною.
-Містер Клаель та Рейна, схоже, успішно пробралися всередину руїн, але... з такими темпами наші справи кепські.
Надаючи першу допомогу пораненим солдатам, Юрій Канеста, викладач Королівської Академії, сильно зблід. Юрій не надто спеціалізувався на ближньому бою, але він все ж залишався вчителем в елітному навчальному закладі, яким була академія, і володів потужною магічною силою — достатньою, аби розчавити пересічного монстра голими руками. І все ж... ситуація була відверто паршивою. Кількість поранених серед союзників невпинно зростала.
-Наша головна задача — просто забезпечити прикриття, аби Рейна та інші змогли зайти всередину. Цю роль ми вже виконали, але... якщо ми не втримаємо шлях для відступу, ніхто не зможе відійти в разі екстреної ситуації.
Вони стояли насмерть саме для того, щоб гарантувати безпечний коридор на випадок, якщо основна група вирішить відступати. Якщо солдати здадуть позиції, то штурмова група, повертаючись із «Гробниці», миттєво потрапить під удар величезної орди монстрів ззовні. Тому відходити було не можна. Аби захистити тих, хто зараз бився в «Гробниці», вони ризикували власними життями, б'ючись з потворам.
-ҐААААААААХХХХ!
-ҐУУУОООООООХХХХ!
-Ай!
Ревіння монстрів ставало дедалі ближчим. Людську армію впевнено притискали до землі. Дія отруйного смогу, яку вони стримували святою водою, поступово накопичувалася в тілах, і за такого розкладу все могло закінчитися катастрофою.
-КУУУОООООООХХХХ!
-Е...?
Проте... чергове потужне ревіння пролунало зовсім з іншого боку, а не від монстрів, що стояли перед ними. Юрій мимоволі повернув голову на звук і побачив, як із західної частини неба щось стрімко наближається. І це була не поодинока ціль — до них на шаленій швидкості летіли незліченні літаючі об'єкти.
-М-монстри!? Чи це підкріплення!?
Голос Юрія затремтів від паніки. Їм і з наземними почварами було несолодко, а якщо їх зараз атакують ще й із повітря, то загін підтримки буде повністю знищений. Страх та розпач миттєво охопили поле бою, але... події набули вкрай несподіваного повороту. Зграя, що прилетіла, накинулася не на людей, а на монстрів.
-Ой...?
Очі Юрія здивовано округлилися. Справжньою суттю цих загадкових літаючих об'єктів виявилися... плюшеві іграшки. Пухнасті, м'які плюшеві звірята... вони були деформованими, тому справжній вигляд розібрати було важко, але за формою вони нагадували драконів. М'які дракончики один за одним почали камнем падати на монстрів, буквально розриваючи їхні тіла на шматки.
-П-плюшеві іграшки... але чому?
Ні Юрій, ні будь-хто інший на полі бою не могли цього знати, але... це були речі, які Рейна замовляла вже дуже давно. Спеціально, виготовлені під замовлення іграшки з міцної драконячої шкіри тепер упевнено трощили ворогів направо й наліво.
-"Кума!"
-"Мяу!"
-"Гав-гав!"
І в бій вступили не лише літаючі дракони. Ведмедики, котики, собачки... плюшеві копії найрізноманітніших істот масово вклинилися в лінію фронту. На іграшки, в яких оселилися «Святі Духи», отруйний червоний туман не мав узагалі жодного впливу, тож вони з упевненою, нищівною силою взялися винищувати монстрів.
-Неймовірно... з такими темпами...!
Ми зможемо перемогти... Тільки-но Юрій збиралася вимовити ці слова, як сталося дещо ще більш приголомшливе.
-НУУУОООООООХХХХ! Я явився світу!
-Що за...?
Прямо по центру поля бою спалахнуло сліпуче світло. І з цього сяйва... постала людська фігура. Ну, як людська... людиноподібна подоба. Проте назвати це людиною язик не повертався.
-Я спопелю ворогів Богині! А тепер, тремтіть!
Створіння, що з'явилося перед ними, мало лису глянцеву голову, виснажений до кісток тулуб і по три руки, що росли з кожного боку. Ця фігура, оточена яскравим німбом, виглядала наче божество з якоїсь далекої чужоземної релігії.
-Моє ім'я — Гівіль! Вірний слуга Богині та самої «Святої»!
Священник з Егбела, чоловік на ім'я Гівіль, здійснив своє величне й пафосне пришестя на поле бою.
.
.
.
(П.П Ахахпххаха, Піка... Кхм.. Гівіль - я обираю тебе. хаххахах)