Розділ 323
Королівство Сейнт — Король Олександр Сейнкл, Королева Ізабель Сейнкл, принц-первісток Віктор Сейнкл та кронпринц Ерік Сейнкл.
Тільки-но глянувши на обличчя присутніх у кімнаті, Клаель миттєво збагнув усю серйозність причини, через яку їх сюди викликали.
(Уся пряма королівська родина в повному складі. Бракує лише сина принца-первістка.)
Син принца-первістка — двоюрідний брат Еріка — мав бути ще десятирічним хлопчиком. Він був занадто малим, аби з'являтися на зустрічах такого рівня. Інакше кажучи, тут зібралися абсолютно всі ключові члени правлячої династії.
(Хоч би це не виявилося якимось гемороєм...)
Клаель крадькома подивився на Рейну. Сам він був не проти вплутатися в якусь халепу, якщо знадобиться. Проте йому дуже хотілося вберегти Рейну від подібних складних ситуацій. Він щиро бажав, щоб дівчина спокійно насолоджувалася своїм студентським життям. І неважливо, пов'язано це з грою чи ні, брати участь у якихось масштабних інцидентах він не мав жодного бажання.
-Дякую, що завітали, «Свята Рейно Лорел», та «Cвятий Клаелю Бірн».
-Так.
-Сподіваємося, Його Величність Король перебуває в доброму здоров'ї.
-Хмм...
Хоч вони й обмінялися офіційними вітаннями... чесно кажучи, обличчя Короля не виглядало особливо життєрадісним. Вирази обличчя Королеви та принца-первістка також залишалися вкрай зосередженими. Схоже, вони дійсно зіткнулися з дуже серйозною проблемою. Король звернувся до Рейни з дещо гіркою посмішкою:
-«Свята Рейно», ми не бачилися з того самого дня, як нас познайомив Кардинал. Мені б дуже хотілося, аби ти відвідувала наш палац у більш невимушеній обстановці.
-Я дуже зайнята своїми святими обов'язками та навчанням. Прошу мене вибачити.
-Ні... усе гаразд. На твоїх плечах лежить подвійний тягар — обов'язки «Святої» та навчання. Це цілком зрозуміло.
Король перевів погляд з Рейни на Клаеля.
-Клаелю... ні, «Святий Бірн». Яка ностальгія — я пам'ятаю, як ти приходив до цього палацу ще зовсім малим разом із батьком. Ти виріс просто чудовим юнаком.
-Так.
-Твій батько, мабуть, просто щасливий... подумати тільки, ти став «Святим» і опікуном самої «Святої Рейни»...
Вираз обличчя Короля став складним. Якби це було можливо, королівська родина, напевно, хотіла б прибрати «Святу» до рук ще на ранньому етапі й виховати її самостійно. Проте внаслідок втручання Клаеля, який використав свої знання оригінального сюжету, близьких стосунків з Еріком, як це було в грі, у дівчини так і не склалося.
(Ну, навіть якби я не втрутився, все одно нічого хорошого б не вийшло. У Великому Храмі вона б просто отримала виховання, яке межувало б із жорстоким поводженням.)
-Ви нагороджуєте мене занадто щедрими словами, Ваша Величносте. Принце-первісток, давно не бачилися.
-А, і справді давно. Ти став дуже схожим на свого батька, Клаелю.
Принц-первісток невимушено підняв руку в знак вітання. Його поведінка кардинально відрізнялася від суворої манери Короля, і він навіть звернувся до Клаеля на «ти».
-Ти став справжнім красенем — я тебе ледь упізнав. Але очі в тебе точнісінько як у матері. Вона була винятковою красунею, свого часу я навіть залицявся до неї в молодості. Хоч мене й відшили.
-Ти зовсім не змінився... як і завжди.
Привітний, великодушний, душа компанії й неймовірний харизматик — саме таким і був Віктор Сейнкл, принц-первісток. Завдяки своєму характеру, який дозволяв йому легко втиратися в довіру до будь-кого, він блискуче керував дипломатією і став просто незамінною фігурою в переговорах з іншими державами.
(Саме тому... в грі його вбивство стало тим самим тригером, який спровокував купу конфліктів з іншими країнами. Я такий радий, що в цій версії реальності його вдалося врятувати.)
-То це і є «Свята Рейна». Що ж, бачу, вона дійсно неймовірна красуня.
-Приємно познайомитися. Я Рейна.
Рейна чемно вклонилася принцу-первістку. Її сріблясте волосся ковзнуло по плечах, наче чистий водоспад.
-Охо... Розумію, розумію.
Помітивши ледь вловиму дистанцію та хімію між Рейною та Клаелем, принц-первісток із явним задоволенням почухав підборіддя.
-Ваші стосунки менше схожі на батьківські чи братські, а скоріше на закохану парочку! Не дивно, що Еріка відшили. Ха-ха-ха!
-Принце-первісток... будь ласка, припиніть ці жарти.
-Цє... якось ніяково.
Поки Клаель дивився на нього вкрай втомленим поглядом, Рейна сором'язливо затулила палаючі щоки обома долонями. Побачивши таку реакцію, принц-первісток знову щиро й гучно розреготався:
-Ха-ха-ха! Які ж ви невинні!
-Вікторе... досить.
Король суворо осмикнув свого брата, який уже ледь не тримався за живіт від сміху. Вираз обличчя монарха став таким, наче він щойно з'їв щось неймовірно кисле. До речі... Ерік, який стояв біля стіни, виглядав ще похмурішим.
-Ти забув про мету сьогоднішньої розмови? Зважай на обставини.
-А, пробач, пробач. Моя вина, брате.
Обличчя принца-первістка миттєво стало серйозним. Атмосфера в кімнаті, яка на секунду розслабилася, знову натягнулася як струна.
-Перепрошую за це. «Свята Рейно», «Святий Бірн», будь ласка, присядьте туди.
-Дякуємо.
Клаель та Рейна сіли поруч на один із диванів. Ерік примостився навпроти них. Дуже вчасно до кімнати зайшли слуги й акуратно розставили на столі гарячий чай.
-Дозвольте відкланятися...
Приготувавши все необхідне, слуги поспіхом залишили покої. За десять секунд після того, як зачинилися двері, Король нарешті перейшов до головної теми:
-Отже... я покликав вас сьогодні через надзвичайно важливу справу. У східній частині нашого королівства виникла серйозна проблема.
Східний регіон — саме те місце, про яке Рейна згадувала в кареті, кажучи про збільшення кількості монстрів. Для Клаеля ця локація була незабутньою. Адже саме там мала відбутися одна з найважливіших подій у сюжеті гри.
-Кілька селищ повністю зникли з лиця землі, а одне велике місто довелося терміново евакуювати й покинути. Усі жителі втекли, а головні дороги зараз заблоковані. Завдяки вчасній евакуації людські втрати виявилися мінімальними, але... звісно, ми не можемо залишати все як є.
-...А що саме там сталося?
Коли Клаель поставив це запитання, Король відповів із глибоким болем у голосі:
-Монстри. Там було виявлено абсолютно нове підземелля, і з нього нескінченним потоком суне колосальна кількість чудовиськ. До того ж, з цього підземелля виривається густий червоний туман, а отрута, що міститься в ньому, сильно вражає тіла звичайних людей.
-...!
Орда монстрів. Густий червоний туман. Підземелля, яке стало першопричиною всього цього лиха. Усі ці деталі... були Клаелю до болю знайомі.
(Фінальне підземелля «Гробниця Короля Демонів-Боговбивць». Місце, де запечатаний сам Король Демонів...!)
Схоже, підземелля, де був ув'язнений Король Демонів — якого за оригінальним сюжетом мала відродити відьма Маріанна — з якоїсь причини прокинулося значно раніше.