Розділ 322
Того ж дня після занять, Клаель та Рейна сіли в карету і вирушили до королівського палацу. Вони сиділи в кареті удвох, навпроти один одного.
-Цікаво, чого хоче принц Ерік?
-Ну... точної причини я не знаю, але вигляд у нього був надзвичайно серйозний. Не думаю, що ми почуємо хороші новини.
Клаель відповів на запитання Рейни. Обличчя Еріка, коли він кликав їх на зустріч, було дивно зосередженим. Те, що сьогодні на його голові не було зачіски-афро, лише додавало моменту важливості. Навпаки... якби він спробував завести розмову про серйозні державні справи з цією пухнастою грибною шапкою на голові, Клаелю б захотілося врізати йому, навіть не зважаючи на королівський титул.
-Рейно, а ти раніше зустрічалася з Його Величністю Королем?
-Так, Кардинал якось відрекомендував мене йому. А Її Величність Королева вже кілька разів запрошувала мене на чаювання, але... я від них відмовлялася.
Хтось міг би подумати, що відхиляти запрошення правлячої династії — це нечуване нахабство, але Рейна була «Святою», а отже, в певному сенсі, її постать була вагомішою за будь-яких монархів. Наказувати їй могла лише сама Богиня. І Король, і Королева, скоріш за все, палко сподівалися, що Рейна колись вийде заміж за Еріка й увійде до королівської родини. Проте вони не наважувалися тиснути на неї, панічно боячись божественного гніву. Тож ці запрошення на чаювання в палац були просто спробою бодай якось підготувати підґрунтя.
-Хоча останнім часом мене вже так часто не кличуть. Мабуть, тому, що я постійно відмовляла.
-А... зрозуміло.
Можливо, вони просто опустили руки, усвідомивши, що шансів немає. Їх, звісно, було трохи шкода, але... нічого не вдієш. У Рейни були власні вподобання. Ідеальний принц Ерік з ігрового всесвіту — це одне, але крутити серйозний роман із цим чоловіком-броколі було б вельми непросто.
(Ну, кажуть, серед студенток є й такі, кому це афро здається дуже милим... але мені їх не зрозуміти.)
-Рейно, у тебе зовсім немає здогадок, про що піде мова?
-Ну... мені нічого не відомо.
Рейна похитала головою, але в ту ж мить виправилася, ніби щось згадавши:
-О, хоча... якщо подумати, я чула від одного паломника, який відвідував Великий Храм, що у східній частині королівства сильно зросла кількість монстрів. Не знаю, чи пов'язано це з нашою справою.
-Монстри на сході королівства...
Клаель насупився й тихо наче про себе загарчав. У східному регіоні якраз розташовувалося підземелля, яке відігравало ключову роль у сюжеті гри... Невже справа саме в цьому?
-Що ж, ми все зрозуміємо, коли вислухаємо їх у замку.
-Так! Що б там не сталося, я обов'язково захищу тебе, Клаелю, тому ні про що не хвилюйся!
-Ха-ха... це вельми обнадійливо. Хоча взагалі-то опікуном тут мав бути я.
Клаель іронічно посміхнувся. -Протистояти статусу «Святої» було важко, але... їхні ролі змінилися до невпізнанності. Дівчинка, яка колись не могла заснути вночі, якщо Клаеля не було поруч, тепер сама зголосилася його захищати. Від такого дорослішання Рейни аж сльози на очі наверталися.
-О... ми приїхали.
Зрештою, карета зупинилася. Кучер відчинив дверцята ззовні.
-Ми прибули до королівського палацу, пані «Свята», містере Бірн.
-Дякую... Рейно, дозволь твою руку.
-Так, дякую.
Клаель першим вийшов з екіпажу й подав руку Рейні, допомагаючи їй спуститися. Дівчина з радісною посмішкою опустила долоню в його руку й зійшла на землю.
-А, Рейно! І містер Бірн також. Дякую, що завітали!
Біля самого входу до палацу на них уже чекав Ерік, який закінчив справи в академії раніше. Він гостинно розвів руки, вітаючи гостей.
-Пробачте за такий раптовий виклик, ви ж напевно були зайняті.
-Та ні, це дрібниці, головне...
-О, проходьте сюди. Батько вже чекає.
Ерік пішов попереду, ведучи їх за собою по коридору, що був устелений розкішним червоним килимом. Стіни палацу прикрашали картини, а вздовж холів стояли лицарські обладунки та витончені вази, які коштували нечуваних грошей. Ці речі, попри всю свою розкіш, перебували в абсолютній гармонії й не виглядали кричуще, що свідчило про бездоганний смак господаря замку.
-Нам сюди.
Їх привели зовсім не до величезної тронної зали, а до кімнати в глибині палацу. Це були приватні покої королівської родини — місце, яке використовували для особистих зустрічей із поважними гостями, а не для офіційних аудієнцій. Поруч із дверима на поготові стояли гвардійці, дворецький та служниці.
-Батьку, матір. Це Ерік. «Свята Рейна» та «Святий Бірн» прибули.
-Впусти їх.
-Слухаюсь.
Коли Ерік подав голос з-за дверей, зсередини пролунала вельми поважна й сувора відповідь. Двері відчинилися... і в кімнаті виявилося троє людей. Першим був Король. Другою — Королева. Обоє були персонажами, які мали власні імена й фігурували в грі.
-...!
Проте третя людина була тією, хто в грі взагалі не мав з'являтися. Але Клаель Бірн, як виходець із родини маркіза Бірна, чудово знав цього чоловіка.
-Принц-первісток...?
Це був старший брат Еріка, якого за сюжетом гри мали жорстоко вбити. Під час торішнього турніру бойових мистецтв він мав загинути від рук найманців зі злочинної організації «Примарний Цирк», що таємно пробралися в країну. Проте зараз він абсолютно живий-здоровий сидів на дивані й чекав на їхній візит.