Розділ 321
-Міс Ліатрі, доброго дня вам.
-Доброго дня. Сьогоднішня погода просто чудова, чи не так?
За кілька днів, Клаелю знову випала нагода перетнутися з Маріанною Ліатрі в шкільному дворі академії. Як і зазвичай, Маріанна ретельно приховувала свою сутність відьми й поводилася максимально товарисько. Вона стояла в оточенні кількох подруг, про щось невимушено теревенячи й з посмішкою сміючись.
-Ти ж виконала сьогоднішнє завдання, чи не так? Воно ж не було складним?
-Ой? Про яке саме завдання ти кажеш?
-Що!? Тільки не кажи, що найкраща студентка, леді Маріанна, про це забула!?
-Хе-хе, та я жартую. Ти ж про завдання з історії, так? Звісно, я його зробила.
-Ой, ну ти й налякала мене. Хто б сумнівався.
-Хмм?
Клаель спантеличено нахилив голову, спостерігаючи за цією мирною розмовою дівчат. На перший погляд, ця сцена нічим не відрізнялася від того, що він бачив кілька днів тому.
(Але... чи не змінилася сама атмосфера навколо неї? Вона здається м'якшою, природнішою?)
Досі в поведінці та жестах Маріанни завжди відчувалося щось штучне, награне. Це було ледь помітно — Клаель звертав на це увагу саме тому, що знав про її таємницю, але... тепер ця фальш повністю зникла. Коли Маріанна сміялася зі своїми однокласницями, вона виглядала як звичайнісінька дівчина. Не залишилося й сліду від грізної відьми, яка плекала плани з повалення цілої держави.
(Вона просто остаточно звикла до академічного життя й почала краще грати свою роль? Чи... у її свідомості дійсно відбулися якісь метаморфози...?)
Якщо вона не влаштовує жодних неприємностей, то, мабуть, усе гаразд. Проте така раптова зміна в поведінці фінального боса все одно викликала легку тривогу.
-У нас ще є трохи часу до початку уроків. Не хочете завітати зі мною на терасу кафетерію?
-Ой, це ж уперше леді Маріанна нас кудись запрошує!
-Ходімо, обов'язково ходімо!
Маріанна разом із подругами зникла в глибині шкільної будівлі. Клаель подивився їм услід, тихо видихнув і трохи розслабив плечі.
-Якщо вже Рейна та романтичні персонажі настільки змінилися... то й фінальний бос теж може змінитися.
Цей світ уже давно зійшов із рейок ігрового сценарію. Можливо... у майбутньому навіть існує варіант, де Маріанна Ліатрі так і не стане фінальним босом, а проживе життя як звичайна, доброчесна дівчина.
-Я буду наглядати за нею... Зрештою, це також обов'язок учителя.
-Перепрошую, містере Бірн. Маєте хвилинку?
Хтось окликнув його, перервавши потік думок. Коли він обернувся... перед ним стояв аристократ із розкішним золотавим волоссям. Це був Ерік Сейнкл, один із головних чоловічих персонажів гри.
-А, принце Еріку... Сьогодні у вас звичайна зачіска.
Витончені риси обличчя. Ідеально вивірені й шанобливі жести. Ерік усім своїм виглядом буквально випромінював ауру «принца», але з якоїсь причини його зачіска змінювалася ледь не щодня. Іноді його золотаві пасма були ідеально прямими, як на оригінальних артах у грі, а іноді перетворювалися на пишне, кучеряве афро.
(Він той, хто зазнав найбільших візуальних змін... Іноді зранку в нього афро, а вже ввечері — пряме волосся. Де й коли він устигає робити цю укладку?)
В академії з цього приводу вже навіть почали поширюватися тихі чутки, охрестивши це однією з нових «Семи таємниць». Деякі студентки божилися, що на власні очі бачили, як волосся Еріка ворушилося наче живе під час зміни форми, хоча ці розповіді, звісно, викликали чимало сумнівів.
-Вам щось потрібно від мене, принце Еріку?
-Насправді... з королівського палацу надійшла вельми тривожна доповідь. Я б хотів обговорити це з вами. Бажано, щоб Рейна також була присутня.
"............"
Хоч Ерік і був ключовим персонажем гри, чесно кажучи, його стосунки з Рейною взагалі не клеїлися. Хлопець явно плекав до неї певні почуття, але Рейна трималася віддалено офіційно й холодно. Максимум, на що вони спромоглися — це обмінюватися черговими вітаннями, коли проходили повз один одного в коридорах академії.
-Чи не могли б ви прийти до королівського палацу після уроків? Це неофіційний візит, але такий наказ самого короля.
-...Значить, є речі, які не варто обговорювати в стінах академії? Гаразд, я зрозумів.
Клаель кивнув. Судячи з надзвичайно серйозного виразу обличчя Еріка, виникла дійсно вагома й небезпечна проблема.
-Я сам переговорю з Рейною. Ми завітаємо до палацу трохи пізніше.
-Розраховую на вас.
Ерік злегка схилив голову в знак поваги, після чого покинув Клаеля.
-...Цього інциденту в грі теж не було. Як я й думав, тепер це наш власний, реальний світ.
Клаель стурбовано пробурмотів собі під ніс ці слова й подивився на годинник на шкільній вежі. Скоро мали розпочатися заняття... на щастя, Рейна якраз відвідувала його наступну лекцію з теології. Він повідомить їй про виклик Еріка відразу після закінчення уроку.