Розділ 320
-Ми вже давненько не вечеряли разом отак у місті, Клаелю.
-Твоя правда. І заклад, схоже, вельми непоганий.
Після уроків Клаель та Рейна вирушили разом на вечерю. Вони завітали до кафе-ресторану, про який Рейна дізналася від своїх однокласниць. Це було стильне місце, але без пафосного дрескоду — скоріше, тут панувала атмосфера «невеличкої розкоші для звичайних людей». Ресторан явно процвітав, адже всі столики були вщент заповнені. Їм довелося почекати в приймальні близько п'ятнадцяти хвилин, перш ніж їх провели до затишного місця біля вікна.
-Я чула, що м'ясні страви тут просто надзвичайні.
-Он як... О, дивись, у них є ростбіф.
Проглядаючи меню, Клаель аж ковтнув слину. Ростбіф залишався його улюбленою стравою ще з часів минулого життя, тож він без вагань вирішив замовити саме його.
-Рейно, обирай усе, що тобі до вподоби.
-Так, дякую велике.
Обоє замовили ростбіф, а на додачу ще кілька страв, серед яких були суп та салат. Невдовзі стіл уже був заставлений тарілками. Густий, насичений аромат та соковите червоне м'ясо ростбіфу викликали просто неймовірний апетит.
(Справді, м'ясо виглядає надзвичайно апетитно... Яке щастя, що вчення Великого Храму не забороняють споживання м'ясних страв.)
-Ну що, почнемо?
-Так. Промовимо ж молитву вдячності Богині... Приємного апетиту.
Клаель та Рейна приступили до трапези. Покінчивши з салатом як із закускою, вони відламували шматочки пишного білого хліба й нарешті спробували головну страву — ростбіф.
-Це м'ясо таке ніжне й соковите...!
-Суп також неймовірний. Смак креветок відчувається дуже виразно.
-І не кажи. Та й ціни тут цілком помірні — нам порадили дійсно чудовий ресторан.
-Так. Обов'язково подякую своїй подрузі.
Обоє обідали з вельми мирними й задоволеними виразами обличь. Посеред трапези Клаель раптом згадав про одну річ і завів розмову:
-До речі... Оскільки розпочався новий навчальний рік і у вас з'явилися першокурсники, як воно? Уже встигла з кимось потоваришувати?
-Так. Оскільки я не записана до жодного гуртка чи комітету, коло спілкування не таке велике, але я вже підтримую зв'язок із кількома дівчатами. Ми влаштовуємо чаювання та спільні навчання.
-Ясно. Це чудово... А між іншим, ніяких дивних інцидентів в академії останнім часом не траплялося?
-Дивних інцидентів...?
Рейна спантеличено й допитливо нахилила голову вбік. Згідно з оригінальним сюжетом гри, після вступу відьми Маріанни Ліатрі в академії мала б розпочатися ціла лавина дрібних та великих неприємностей. Студенти під дією промивання мізків мали б викидати речі з вікон або підсипати отруту в їжу... А Рейна, за ідеєю, повинна була уникати цих пасток за допомогою романтичних персонажів.
-Нічого особливого. Я, як і завжди, цілком спокійно проводжу свій час.
-А, ну тоді все гаразд.
Судячи з виразу обличчя Рейни, вона нічого не приховувала — схоже, в академії дійсно панував абсолютний спокій.
(Якось ця відьма поводиться набагато тихіше, ніж в ігровому сценарії... Вона ніби й намагається зачарувати окремих студентів, але жодних гучних інцидентів досі не влаштувала. Чи, можливо, це все здається таким мирним лише тому, що теперішня сила Рейни просто колосальна?)
-Клаелю, а тебе самого хтось непокоїть серед нових студентів?
-Е, мене? Ну... дай-но подумати, та ж Маріанна Ліатрі...
-...!
-І Адріард Сентлог — вони дуже талановиті студенти й сильно виділяються серед інших. До того ж, вони відвідують мої лекції з теології... Ой?
Що це було? Посеред слова він зненацька відчув такий неймовірний, дикий «тиск», що аж усе єство наче затремтіло... Проте Рейна в цей момент просто лагідно й тепло посміхалася своєю фірмовою посмішкою «Святої». Звідки, в біса, узявся цей містичний «тиск»?
-Щось не так, Клаелю?
-Ні, здалося, ніби повітря навколо раптом стало важким... Ні, це точно була всього лише моя уява. Пробач.
Клаель кинув погляд на стіл — на поверхні супу в тарілці досі розходилися легкі хвилі. Невже це справді була просто уява?... Спину Клаеля пройняло рясним холодним потом.
(Н-ну, з Рейною ж усе абсолютно гаразд... Якби хтось дійсно намагався заподіяти їй шкоду, вона б точно помітила першою. Так, стовідсотково.)
-Ц-цей хліб теж такий м'який і смачний...
-Так, неймовірно смачний!
Рейна безтурботно й весело посміхалася. З якоїсь абсолютно незрозумілої причини, Клаель обливаючись холодним потом, просто продовжував судорожно запихати їжу до рота.
.
.
.
(П.П Схоже Рейна розлютилась коли Клаель згадав Маріанну, хехе, ну що ж, тепір вона на неї ще більше буде звертати уваги..)