Розділ 320.1 - (Побічна історія 1)
Це історія з тих часів, коли Рейна ще жила в святилищі Клаеля.
-Лорде Клаель, ви справді впевнені, що я можу робити з цією клумбою все, що заманеться?
-Так, звісно. Сажай тут будь-які квіти, які забажаєш, Рейно.
Того дня Клаель та Рейна поралися на клумбі в саду. Попередній священник був уже дуже старим і не міг доглядати за нею належним чином, тому все навколо сильно заросло, але вони щойно закінчили виривати бур'яни й повністю привели її до ладу.
-А що це за насіння?
-Це космея. Ось це лілії, а ті цибулини — гіацинти.
Клаель відповідав на запитання Рейни, витягуючи інформацію з напівзабутих спогадів. У них під рукою було багато різноманітного насіння квітів — подарунки, якими ділилися жителі міста. Рейна була «Святою», винятково красивою дівчиною зі сріблясто-білим волоссям та нефритовими очима. Коли вони тільки почали жити разом, вона була худенькою, а її волосся виглядало тьмяним, але останнім часом її краса ставала дедалі більш сяючою. Городяни її просто обожнювали. Щойно пронеслися чутки, що Рейна збирається облаштувати клумбу, як з усього міста для неї назносили найрізноманітнішого насіння.
(Справді... Рейна настільки мила, що всі просто не можуть втриматися, аби не побалувати її. Ну, власне, я й сам такий.)
-Лорде Клаелю, а це що за насіння?
-Це соняшники. Вони виростають заввишки з дорослу людину й щосили тягнуться до сонця.
-Ого! Як чудово!
Почувши пояснення Клаеля, Рейна вся аж засяяла в променистій посмішці.
-Хи...
Зіткнувшись із цією ангельською посмішкою, Клаель аж злякано відійшов назад.
(Я-яка руйнівна сила...! Наша героїня знову занадто красива...!)
Рейна була героїнею отоме-гри «За межами райдужного сяйва». У своєму минулому житті Клаель грав у цю гру, коли мешкав у Японії, і завжди був відданим фанатом Рейни.
(Вона така мила... Якби я був лоліконщиком, це було б дуже небезпечно. Слава богу, що я абсолютно нормальний...!)
-Лорде Клаелю? Чому ви тримаєтесь за ніс?
-Н-ні... нічого особливого. Усе добре.
Стримуючи кров із носа, Клаель витиснув із себе натягнуту посмішку.
-Добрива он там, тож змішай їх із землею, коли будеш саджати насіння...
-Так! Я дуже старатимуся!
Рейна захоплено підхопила лопатку й почала висаджувати насіння в клумбу. Клаель з теплотою спостерігав за дівчиною, але... зненацька до нього дійшло, що вони припустилися критичної помилки.
-А... ой-ой...
Як же він одразу цього не помітив? Насіння, яке Рейна так старанно закопувала в землю... усі ці квіти цвіли в абсолютно різні пори року. Тюльпани — навесні, соняшники — влітку, гіацинти — восени... насіння та цибулини, які висаджувала Рейна, були абсолютно несумісними за часом. Зважаючи на те, що зараз був початок літа, усе йшло шкереберть.
(Це катастрофа... Я геть не тямлю в садівництві, тому зовсім про це забув. Рейна ж так сильно засмутиться, якщо вони не зацвітуть...?)
-Хе-хе, ростіть великими й здоровими!
Закінчивши з посадкою, Рейна з широкою посмішкою поливала клумбу з лійки. Він просто не міг зараз підійти й зруйнувати її щастя, словами про те, що ці квіти, скоріш за все, ніколи не зійдуть.
-Хм-хм-хм♪
-Ну я й схибив... ах, який клопіт. Що ж мені робити...
За спиною Рейни, яка весело насолоджувалася садівництвом, Клаель просто безпорадно обхопив голову руками.
◇ ◇ ◇
Проте... вже наступного ранку Клаель зрозумів, що всі його хвилювання були абсолютно марними.
-Е...?
-Ого! Лорде Клаелю, погляньте, квіти на клумбі розквітли!
Коли наступного ранку вони прийшли перевірити садок, клумба була вщент заповнена розкішними розквітлими квітами всіх можливих барв. Тюльпани, лілії, соняшники, гіацинти, гербери, космеї, розмарин... можливо, йому просто здалося, але там навіть росли квіти, яких вони точно не саджали.
-Я думала, що квітам потрібно набагато більше часу, щоб вирости. Вони ростуть так швидко!
-Ага... звісно. Вона ж «Свята»...
Про це він теж якось забув. Рейна була «Святою» — головною героїнею цього світу, яка перебувала під прямим захистом та благословенням самої Богині. Якщо вона щиро забажала, аби «було так», то квіти природно розпускалися б без жодного зважання на пори року.
-Лорде Клаелю, можна я поставлю ці квіти у вітальні?
-...Так, звісно. Прикрашай ними все, що захочеш.
-Ура! Я обов'язково поставлю кілька і в вашу кімнату, лорде Клаелю. Ехе-хе!
Ставши свідком чергового чуда «Святої», Клаель із дещо спантеличеним виразом обличчя просто лагідно поплескав Рейну по голові.