Розділ 318
-Що... Міс Ліатрі!?
Маріанна Ліатрі раптово пустила білу піну з рота й знепритомніла. Побачивши, як фінальний бос падає без тями прямо перед ним, Клаель просто остовпів.
(Чому... Чому вона втратила свідомість, просто поглянувши на моє обличчя?)
Маріанна була втіленням Короля Демонів. Вона використовувала магію чарівності, аби зваблювати студентів академії й перетворювати їх на слухняних пішаків, яких потім нацьковувала на Рейну. Люди, що ставали прислужниками відьми, були не лише серед учнів — ходили чутки й про вчителів. Клаель помітив, що дівчині нібито стало зле й вона присіла, тому вирішив підійти, зберігаючи пильність... але результат виявився геть неочікуваним. Тієї ж миті, коли Клаель заговорив до неї, Маріанна скривилася так, наче побачила перед собою найжахливіше чудовисько, і миттєво знепритомніла.
-Я не можу просто кинути її тут... Поки що треба віднести її до медпункту...
-"Кума!"
-Е...?
Хтось легенько поплескав Клаеля за плече. Коли він обернувся, перед ним постав мускулистий ангел із головою плюшевого ведмедика. Ведмідь упевнено показав Клаелю великий палець, рішуче кивнув, а потім підхопив Маріанну на руки як принцесу й кудись поніс. Клаель знову закам'янів від чергової раптової події, але, постоявши так деякий час, до нього нарешті дійшло.
-А... он як. То він просто вирішив сам віднести її до медпункту...?
Мабуть, саме так усе й було. На цьому етапі ні Рейна, ні ангел не могли знати, що ця дівчина — відьма, тож вони точно не потягли б її в якесь безлюдне місце, аби по-тихому позбутися.
-Ну... якщо вони про це подбають, то все гаразд, чи не так...?
-О, Клаелю. Що ти робиш в такому місці?
-Рейно?
З іншого кінця коридору до нього підійшла Рейна. Вона подарувала Клаелю свою звичну безтурботну й неймовірно ніжну посмішку.
-У тебе, випадково, немає якихось справ до студентської ради?
-Так, взагалі-то є... До речі, Рейно, ти знаєш щось про Маріанну Ліатрі?
-Цю нову першокурсницю? Вона ще виступала з промовою на церемонії вступу.
-Так... Вона щойно зненацька знепритомніла прямо тут. Можливо, через слабке здоров'я?
-Хтозна... Я взагалі нічого про це не знаю...?
Рейна злегка нахилила голову вбік. Це було її звичне обличчя — чисте, невинне й абсолютно щире. Не схоже було, що вона помітила у Маріанні відьму й таємно атакувала її.
(Може, це дійсно збіг і їй просто стало зле? Навіть якщо вона відьма, її тіло все одно залишається людським. У неї міг просто впасти тиск абощо...)
-Клаелю, ти вже закінчили роботу? У мене сьогодні більше немає жодних священних обов'язків...
-А... от як.
Рейна подивилася на нього знизу вгору, великими, вичікувальними очима. У неї завжди з'являлася така звичка, коли вона дуже хотіла про щось попросити, але соромилася сказати прямо. Клаель криво посміхнувся й озвучив саме ті слова, на які дівчина так палко сподівалася:
-Тоді все чудово. Може, заскочимо кудись повечеряти дорогою додому?
-Так!
Голосно й радісно вигукнула Рейна. Вона вся аж засяяла від захвату — її посмішка була настільки яскравою, що приховати це безмежне щастя було просто неможливо. Якби Рейна була собачкою, її хвіст зараз махав би з такою швидкістю, що аж свистів би ззаду.
-Нещодавно однокласниця розповіла мені про один просто дивовижний ресторан! Там можна скуштувати екзотичні страви Східного Королівства!
-Звучить заманливо... Я зараз швиденько розберуся з паперами, які залишилися, тож зачекай на мене. І ще...
Може, йому все ж варто піти й перевірити стан Маріанни, яку ангел, скоріш за все, уже доправив до медпункту? Особливих зобов'язань він не мав, але це було б принаймні правильним виконанням обов'язків учителя.
-Я не думаю, що в цьому є хоч якась потреба.
-Що? Але...
-Я не думаю, що в цьому є хоч якась потреба.
-...Твоя правда.
Під дією якоїсь незрозумілої, але дуже переконливої містичної сили, Клаель слухняно кивнув. Він і сам не розумів чому... але відчув, що іншого вибору в нього просто немає.
(Ну... її ж забрав ангел, так? Та й шкільна медсестра в цій академії просто першокласна. Я все одно нічим не зможу допомогти, навіть якщо прийду... Тож, мабуть, усе нормально.)
Клаель поспіхом знайшов виправдання для самого себе. Він рішуче помахав головою, виганяючи думки про Маріанну, і знову подивився на документи в руках.
-Що ж, мені треба на хвилинку зайти до кабінету студентської ради.
-Тоді я чекатиму на тебе біля шкільних воріт! До зустрічі!
-Так. До зустрічі.
Проводжаючи поглядом щасливу Рейну, Клаель вирішив якомога швидше покінчити зі своєю роботою.
Він працював на повну силу, тримаючи в голові думки про майбутню вечерю й щосили намагаючись взагалі не згадувати про існування фінального боса на ім'я Маріанна Ліатрі.