Розділ 316
Втілення Короля Демонів. Відьма Маріанна Ліатрі, авангард великого відродження. Фінальний бос романтичної рольової гри «За межами райдужного сяйва». Заклятий ворог, який заганяє головну героїню Рейну в глухий кут. Демон, що підбурює заздрісних студенток на цькування та зачаровує хлопців, аби ті зазіхали на життя дівчини. Вона була повною протилежністю «Святої», рятівниці світу. Велике зло, що мало занурити землю в непроглядну темряву...!
○ ○ ○
(Х-хто... хто взагалі ці істоти... Вони справді люди...!?)
Сидячи на стільці в кабінеті студентської ради, Маріанна шалено тремтіла. Ворог усього живого. Вона, яка мала бути грізною відьмою-аватаром Короля Демонів, була налякана. До найглибших куточків своєї душі.
-Ой, лишенько... Як нечемно з мого боку, я ж навіть чаю не подав.
-А, я заварю.
-Я також допоможу. Сестричко... тобто, Мелоні.
-Вінсенте, від вас так тхне потом. Що сталося?
-Нічого не вдієш. Тренування з мечем.
Усі члени студентської ради зібралися в кабінеті. Одразу після цього один за одним повернулися ті, хто досі був відсутній, і дівчина опинилася в пастці, оточена з усіх боків без жодного шансу на втечу.
-Вибач за цей гармидер. Я зараз швиденько приготую чай, тож, будь ласка, розслабся й трішки зачекай.
Першим був голова студентської ради та кронпринц, Ерік Сейнкл. Він безтурботно посміхався Маріанні, яка тихо дрижала в кутку. Його зовнішність нагадувала золотавого дворянина — справді вигляд принца, народженого з благородною блакитною кров'ю... але Маріанна бачила правду. Тієї миті, коли він раптом перетворився на афро. Те, як його волосся рухалося наче живі щупальця, перемикаючись між афро та гладкою зачіскою, було повною аномалією навіть з погляду Маріанни, яка чудово зналася на магічних мистецтвах.
-Дідько... нічого не вдієш. Мабуть, піду схожу в душ.
Син Командира Лицарів, Вінсент Флейм. Рудоволосий, високий, із мускулистою, атлетичною статурою. Навіть заливаючись потом, він не виглядав недбало. Навпаки, справляв вельми свіже враження... але цей піт з'явився внаслідок запеклого бою з містичною істотою, плюшевим єнотом.
-Мелоні, я дістану чашки.
-Дякую тобі, Луєю.
Геніальний музикант, Луєй Біскіт. І чарівна дівчина, яка, схоже, була його коханою — Мелоні Бред. Попри різницю в статі, обоє були низького зросту й мали неймовірно милі риси обличчя. Ця парочка, яка так гармонійно готувала чай, виглядала як ідеальні закоханні... але Маріанна бачила правду. Сцену, де вони влаштували дитячі ігри в затишному куточку, шепочучи речі на кшталт «сестричко» та «агу-агу».
-Вибач за весь цей хаос. Тобі довелося побачити таке непривабливе видовище.
І... син прем'єр-міністра. Хлопець, якого називали вундеркіндом, Вілл Райліс. Інтелектуальний погляд з-під окулярів. Привітний та м'який, він здавався психічно найстабільнішим серед усієї цієї компанії. Проте Маріанна була твердо переконана, що це лише поверхнева маска. Людина, яка здатна залишатися нормальною в самому центрі хаосу, вже є частиною цього хаосу. Бути спокійним серед цього зброду означало лише одне: Вілл — збоченець найвищого гатунку.
(Які незбагненні чоловіки. Це ж академія, де навчається «Свята»... Я знала, що їх буде важко підкорити, але щоб аж настільки...!)
Це було схоже на лігво демонів. Подумати тільки, що вона, могутня відьма, вона, аватар Короля Демонів, буде так панічно боятися якихось людей.
(Я недооцінила їх... ні, невже людство еволюціонувало за той час, поки Король Демонів перебував під печаткою? Не лише «Свята» становила для нас реальну загрозу...!)
-Ось твій чай.
-Тут також є солодощі. Пригощайся, їж досхочу.
-Д-дякую...
Перед Маріанною поставили чай та ласощі. Звичайнісінький чорний чай. Звичайнісіньке печиво. Проте... у неї було таке відчуття, ніби їй подали отруєну страву.
(Отрута все одно на мене не діє... але подумати тільки, що я відчуватиму таке шалене напруження через банальне чаювання...!)
-До речі... ти ж збиралася стати членом студентської ради, правильно?
-Ой...
Вілл лагідно посміхнувся їй. Скло його окулярів блиснуло, а на губах грала безтурботна посмішка. І все ж... її пройняло крижаним холодом, наче її прямо там роздягали догола й брутально зґвалтували поглядом.
-Як чудово. У нас може з'явитися ще одна молодша колега. Усе ще не вирішено остаточно, але... якщо тобі буде щось незрозуміло, сміливо запитуй мене про будь-що.
"(Хе-хе-хе... як приємно, що в мене з'явиться нова іграшка. Я навчу тебе абсолютно всього з самого початку... Моторошний оскал.)"
-Хи-и...
Їй навіть почувся якийсь містичний потойбічний сміх на задньому плані. Горнятко, яке вона намагалася взяти до рук, перекинулося, заливаючи стіл гарячим чаєм.
-Ой, ти в порядку!?
-Гей, обережно, що ти робиш!
-Ти ж так обпечешся, треба терміново все витерти...
-Я...
Маріанна різко підхопилася на ноги. Її обличчя набуло блідо-синього відтінку, і вона миттєво розвернулася на підборах.
-Пробачте! Будь ласка, забудьте взагалі про студентську раду-у-у-у-у-у!
-Ой...
Поки члени студентської ради спантеличено дивилися їй услід, Маріанна в паніці втекла геть на всій доступній швидкості.
.
.
.
(П.П Ахахаха, оце вони залякали фінального боса, хоча її і правда жаль, бо вони справді кончені.)