Розділ 313
-Та що... що не так із цими членами студентської ради?! Вони ж усі якісь психи...
Тремтячи від переляку, Маріанна чимдуж тікала з внутрішнього дворика. Чому вона — могутня відьма та втілення самого Короля Демонів, яка мала б навіювати жах на простих смертних — змушена так жалюгідно щулитися перед якимись людськими істотами?
-Я-як і очікувалося від Королівської Академії. Найвищий заклад для виховання майбутньої еліти... Схоже, тут усе буде геть не так просто.
Хоча проблема була зовсім не в елітності закладу... Маріанна просто вперто заплющувала очі на незручні факти, наче поспіхом прикривала кришкою щось дуже смердюче.
-Н-наступний у нас, е-ем... Вілл Райліс...
Вілл Райліс. Другокурсник, який навчався на одному потоці з Луєєм Біскітом. Найкращий студент свого курсу та син прем'єр-міністра. У майбутньому він мав стати тим самим інтелектуальним ядром, яке підтримуватиме правління майбутнього короля, Еріка Сейнкла.
(Розумні люди. Ті, хто має високі амбіції, зазвичай ховають у серці глибоку «темряву»... Якщо я зачеплюся за неї, магія чарівності спрацює бездоганно.)
Існувала навіть теорія, що розумніші люди набагато легше піддаються гіпнозу. Так само й люди, які занадто переоцінюють свій інтелект думками на кшталт «я ж розумний» або «мене неможливо пошити в дурні», насправді виявляються дивовижно вразливими до чарів зваблення.
(Якщо я зможу підкорити його, він стане вкрай корисним інструментом для розробки стратегії проти «Святої». Тим паче, я чула, що він ще й неймовірно талановитий маг...)
-В-він точно буде цінним придбанням для моєї колекції... Угу.
І все ж... чому вона так вагалася? Після зустрічі з попередньою парочкою — Вінсентом та Луєєм — її серце стискалося від жахливого передчуття щодо того, яким психом виявиться цей Вілл. Чесно кажучи, вона вже нікуди не хотіла йти. Їй хотілося повернутися додому, випити гарячого чаю з медом і з головою заритися під теплу ковдру.
-Не можна... Робота, це просто робота.
Маріанна притискала долоню до грудей, суворо наказуючи самій собі. Вона — втілення Короля Демонів. Відьма, яка виступає авангардом для його великого відродження. Вона не має права кидати важливу місію через якісь дріб'язкові «хочу» чи «не хочу»... Тож, хоч це й було для неї трохи, дуже, вкрай, капець як огидно... вона все одно змусила себе піти на контакт із Віллом Райлісом.
-Вілл? А, я бачив його нещодавно в лаунж-зоні для відпочинку.
-Дякую тобі...
Вона майже молилася про те, щоб його не знайти... але місцеперебування Вілла з'ясувалося занадто швидко. Наливаючись свинцевою важкістю в ногах, дівчина повільно пішла до лаунж-зони.
-Перепрошую...
Тихо покликала вона, прочиняючи двері.
Лаунж-зона була простором для спілкування студентів. Тут стояло кілька столів, за якими учні вільно відпочивали на перервах чи після занять. І за одним із таких столів якраз сидів хлопець в окулярах.
-Дивись, у цій задачі тобі потрібно застосувати ось цю формулу... Правильно, продовжуй у тому ж дусі.
-Ого, дякую, Вілле!
-Твої пояснення завжди такі зрозумілі, Вілле. Ти нас так виручаєш!
Схоже, група студентів влаштувала тут спільне навчання. У самому центрі цього кола сидів Вілл Райліс — її ціль. Вілл абсолютно спокійно й терпляче допомагав однокласникам, зрозуміло тлумачачи зміст підручників та швидко записуючи цифри в зошити.
-Ця тема така складна...
-Усе гаразд. Твій хід думок правильний. Просто... буде значно простіше, якщо ти спочатку скоротиш це число.
-А, точно! Як і очікувалося від Райліса, ти помічаєш абсолютно все!
-Ха-ха, годі тобі лестити.
Оточений хлопцями та дівчатами, Вілл щиро сміявся. Його посмішка була інтелектуальною, трішки сором'язливою й дуже доброю.
-...Він нормальний.
Абсолютно машинально пробурмотіла собі під ніс Маріанна. Вілл був звичайною людиною. Він мав звичайних друзів, поводився звичайно й доброзичливо... він виглядав як саме втілення здорового глузду.
-Це і є Вілл Райліс... Він справді просто адекватний хлопець...?
-О, ти ж першокурсниця, так? Тобі потрібен Райліс?
-!
Поки вона ховалася за дверима лаунжу, заглядаючи всередину, її помітив якийсь студент, що йшов коридором.
-Ні, я просто...
-Гей, Райлісе! Тут до тебе якась дівчина прийшла!
-А, зачекай...!
Маріанна ще не була морально готова підійти, але цей турботливий хлопець уже все вирішив за неї. Витончене обличчя Маріанни миттєво зблідло від шоку.
-О... Ти ж та сама дівчина, яка виступала з промовою на церемонії вступу... Міс Ліатрі, правильно?
-Т-так, усе правильно...!
Вілл уже підходив до неї, і голос Маріанни від нервів злетів на півтони вгору.
(Що... що я кою...!)
-Усе гаразд. У цьому лаунжі хоч і сидить переважно старшокурсники, але молодшим курсам теж можна тут перебувати. Не хвилюйся ти так.
Вілл говорив дуже м'яко, з доброзичливим виразом обличчя старшого товариша, який піклується про новачка.
-Тож... ти хотіла про щось мене запитати?
-Н-ні, не те щоб якась термінова справа... Просто, щодо студентської ради...
-А... Ти, мабуть, щодо рекомендації в раду?
-Т-так...
Маріанна судорожно закивала головою.
Побачивши це, Вілл лагідно посміхнувся... але Маріанні від цієї посмішки чомусь стало погано.
-Ти посіла друге місце на іспитах, тож твоїх знань більш ніж достатньо. Є й інші кандидати, тому стовідсотково обіцяти не можу, але... я обов'язково замовлю за тебе слово перед принцом Еріком.
-Д-дякую... і, е-ем...
-Щось не так?
-!
Вілл злегка нахилився ближче, аби краще її розчути, від чого плечі Маріанни злякано здригнулися.
-Усе добре, якщо тебе щось непокоїть, я вислухаю. Можеш сміливо зі мною радитися.
-Н-нічого! Усе чудово! Пробачте!
-Ой...
Маріанна швидко вклонилася й миттєво накивала п'ятами. Вілл лише здивовано моргнув їй услід... але, звісно ж, бігти за нею не став.
-Хаа... хаа...!
Утікши з лаунжу, Маріанна залетіла в жіночу вбиральню й закрилася в кабінці. Вона щосили притиснула руки до грудей, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття.
-Без... без сумніву... Цей чоловік — справжній збоченець...!
Маріанна, як відьма, чудово знала цей тип людей. Що більш адекватним та правильним здається чоловік на поверхні, то більш дикі, збочені й брудні фантазії він ховає в глибині своєї душі. Коли він дивився на неї крізь свої окуляри, Маріанні здалося, ніби її прямо там роздягли догола й брутально зґвалтували поглядом.
-Не може бути, щоб у студентській раді поруч із тими двома фріками сиділа нормальна людина... Стовідсотково, він якийсь латентний маніяк-збоченець! Якщо я необережно застосую на ньому свої чари, це може закінчитися для мене справжнім кошмаром...!
У неї вже був подібний негативний досвід у минулому. Один із чоловіків, якого вона колись підкорила своєю магією, виявився настільки хворим на голову збоченцем, що його фантазії вирвалися з-під контролю, він просто збожеволів і ледь не накинувся на саму Маріанну. Чари чарівності працювали через посилення «темряви» в серці, повністю підкорюючи розум жертви... Але якщо ця «темрява» виявиться занадто брудною чи неконтрольованою, закляття могло вдарити по самій відьмі.
-Цей його липкий, пронизливий погляд... наче слимак проповз. Чесно, він огидніший за всіх, кого я сьогодні зустріла!
Маріанна судорожно почала розтирати свої руки, які вкрилися рясними сиротами від однієї згадки.
Варто зауважити... Вілл Райліс, звісно ж, не мав жодних збочених нахилів, яких так панічно злякалася Маріанна. Він абсолютно щиро хотів допомогти своїй новій молодшій колезі. Проте, як кажуть у народі: «у страху великі очі». Якби вона зустріла Вілла першим, нічого подібного б не сталося... але після Вінсента з його плюшевим єнотом та Луєя з дитячою пляшечкою в неї в голові вже залізобетонно викарбувалося упередження: «Усі члени ради — психи». Це упередження викривило сприйняття звичайного, ввічливого погляду хлопця, перетворивши Вілла Райліса в уяві Маріанни на «небезпечного латентного маніяка із прихованими девіаціями».
Бідний... бідний Вілл Райліс. Чисто через своїх притрушених друзів він зазнав нищівного удару по репутації й був таврований першокурсницею як найбільший збоченець в історії людства.
.
.
.
(П.П Ахаххаха, з Вілла зробили супер збоченця аххахахахха.)