Розділ 308
Новий навчальний рік розпочався, і першою важливою подією, традиційно стала... церемонія вступу.
У великій актовій залі академії зібралися як першокурсники, так і старшокласники, а разом із ними — викладачі та почесні гості. Це була Королівська Академія, де навчалися діти аристократів і навіть члени королівської родини. Цілком природно, що серед запрошених гостей були виключно високопоставлені особи, які керували всією державою.
Студенти, які заповнили залу, не галасували — вони чемно й тихо чекали на початок урочистостей.
(Церемонія вступу... для мене це теж уперше.)
Стоячи в шерензі вчителів, Клаель із глибоким трепетом прокручував у голові ці думки.
В оригінальному ігровому сюжеті церемонія вступу була ключовим моментом, коли до академії зараховували Рейну. Саме тоді вона, як «Свята», мала вперше переступити поріг цього закладу, зустріти головних героїв і водночас стати мішенню для знущань лиходійки. Церемонія знаменувала початок її нового життя, повного як яскравого світла, так і глибоких тіней.
Проте зараз Рейна вже перейшла на другий курс. Вона просто сиділа на лавах для старшокурсників, і на цьому все. Вітальне слово від імені студентів виголошував Ерік, як голова студентської ради. Оскільки дівчина не належала до жодного гуртка чи комітету, брати участь у презентаціях клубів їй також не доводилося. Навіть попри статус «Святої», на цій церемонії вступу для неї не було передбачено жодної ролі, яка б змусила її опинитися в центрі загальної уваги.
(За ігровим сценарієм, саме тут мають з'явитися кілька нових персонажів... Ой, годі вже літати в хмарах.)
-А зараз ми розпочинаємо урочисту церемонію вступу до Королівської Академії Королівства Сейнкл.
З краю сцени пан Канеста, який сьогодні виступав у ролі ведучого, оголосив початок заходу. Усі погляди в актовій залі миттєво прикувались до Юрія.
-Ого...
-Вау...
Серед першокурсників прокотилася хвиля тихого шепотіння, і захоплення. Юрій мав надзвичайно витончене обличчя, але водночас від нього віяло зрілим шармом дорослої людини — він був неймовірно красивим. Той, хто не знав правди, без вагань прийняв би його за розкішну вчительку.
(Але ж він чоловік... Ну, першокурсники рано чи пізно все одно про це дізнаються...)
Якщо дівчата-студентки, мабуть, сприймуть це нормально, то для хлопців це стане днем, коли їхні рожеві мрії та сподівання розіб'ються вщент. Клаель подумки щиро їм співчував.
-Першим до слова запрошується директор академії.
-Вітаю всіх. Я директор цього закладу, Клідія... Щиро вітаю вас із сьогоднішнім вступом.
На сцені з'явився директор і звернувся до новоспечених студентів із вітальним словом. Уміст промови був цілком стандартним. Настанови про те, як правильно проводити час в академії, про належний менталітет та речі, яких варто остерігатися — усе точнісінько так, як на лінійках у старших чи середніх школах його минулого життя. Промова швидко закінчилася, і директор, зійшовши зі сцени, і зник за лаштунками.
Після цього прозвучали привітання від гостей, очільників факультетів, а також відбулося представлення викладацького складу... Усе йшло без жодних затримок чи несподіванок.
Під час представлення вчителів назвали й ім'я Клаеля, оголосивши, що з цього року він офіційно відповідатиме за два предмети: теологію та музику. З частини зали навіть пролунали гучні оплески... але це було радше заради веселощів.
-Наступними для виголошення вітального слова запрошуються представники від першокурсників: Адріард Сентлог та Маріанна Ліатрі. Будь ласка, вийдіть на сцену.
-Так.
-Прошу.
З лав першокурсників одночасно піднялися хлопець та дівчина.
Одного з них Клаель уже зустрічав раніше. Це був син Папи Священної Держави Шайнкросс, з яким вони перетнулися в Егбелі... один із головних героїв гри, Адріард Сентлог. Завдяки своєму високопоставленому походженню, Адріард, схоже, звик виступати перед публікою. Він упевнено й гордо піднявся на сцену.
( Тож він усе-таки прибув...! )
Проте вся увага Клаеля зараз була прикута до іншої студентки.
Це була неймовірна красуня з синяво-чорним волоссям, яке наче виткали з нічного неба. На потилиці в неї був зав'язаний яскраво-червоний бант. Судячи суто за кольором волосся, її цілком можна було б прийняти за японку, проте порцеляново-біла шкіра та золотаві, сяючі очі додавали її вигляду екзотичної, неземної атмосфери.
-Ах...
-Яка красива...
-Така тендітна й чарівна...
Попри те, що церемонія тривала, по всій актовій залі пролунали мрійливі зітхання захвату. Це не йшло в жодне порівняння з тим, коли на сцені з'явився Юрій. Не лише першокурсники, а й старшокласники, вчителі та навіть почесні гості сиділи як загіпнотизовані, споглядаючи за кожним кроком цієї дівчини.
-Хех...
-!
Дівчина кинула швидкий погляд убік і грайливо вигнула свої червоні губи в ледь помітній посмішці. Одного цього жесту виявилося достатньо, аби пробити серця багатьох присутніх, незалежно від статі, залишивши на їхніх обличчях блаженні, наче уві сні, вирази.
(Маріанна Ліатрі... Тож найсильніший ворог нарешті прибув.)
Поки атмосфера в залі стрімко змінювалася, Клаель єдиний серед усіх напружено й пильно дивився на дівчину, а на його лобі від хвилювання та обережності виступив холодний піт.
Його рятувало лише те, що він виростив Рейну й спостерігав за її красою з самого дитинства. На цьому етапі його вже неможливо було так просто засліпити чиєюсь вродою.
(Як і очікувалося від фінального боса. Справа навіть не в самій зовнішності, аура, яку вона випромінює, просто пригнічує...!)
Маріанна Ліатрі.
Причина, чому Клаель так сильно вп'явся поглядом у цю дівчину... полягала в тому, що вона була фінальним босом гри «За межами райдужного сяйва». Живим втіленням запечатаного Короля Демонів. Відьмою, яка маніпулює лиходійкою Морквою Лорел, змусить її зняти печатку й відродиться як велике лихо для всього світу.
Найсильніша відьма, яка за сюжетом протистояла «Святій Рейні», щойно здійснила свою величну появу на сцені цієї історії.
.
.
.
(П.П Походу буде махач за Клаеля хахахах.)