Розділ 306
У випадку однієї студентки.
-"Тук-тук..." Цікаво, чи зрадіє пан Клаель моєму печиву?
Цього дня серце дівчини шалено калатало від передчуття «Фестивалю Валентина». Чоловіком, до якого вона плекала ніжні почуття, був Клаель Бірн. Він працював тимчасовим вчителем в академії й викладав теологію.
-Хоч у вчителя вже є «Свята Рейна»... усе одно ж можна подарувати йому солодощі, правда? Тим паче, вони із «Святою Рейною» взагалі одне одному не підходять.
Студентка озвучила думку, яка була дещо нечемною. Сама вона цього не усвідомлювала, але насправді Клаель мав чималу популярність серед учениць.
Виходець із маркізького роду. Офіційно визнаний храмом як «Святий», він володів бездоганним походженням, статусом, честю, багатством та розкішною зовнішністю. Престижна професія викладача в Королівській Академії... Хоч він поки й мав статус тимчасового, ходили чутки, що його переведення в постійний штат — лише питання часу. До того ж він мав лагідну й джентльменську вдачу й ніколи не дивився на студенток хтивим поглядом. Він не був кимось недосяжним, як кронпринц, а здавався чоловіком, до якого можна бодай спробувати дотягнутися — ідеальним варіантом... Саме таким Клаель Бірн поставав у кокетливих дівочих мріях.
-Якщо я зможу вийти заміж за пана Клаеля, то стану родичкою «Святої Рейни»... Це ж по-своєму грандіозна перемога, хіба ні?
З таким хитрим планом у голові студентка чатувала в коридорі, затаївшись і чекаючи на Клаеля. Незабаром він мав іти на урок. Саме тоді вона збиралася вручити йому печиво й зізнатися в почуттях. Потім запросить його на побачення у вихідний, крок за кроком скорочуватиме дистанцію... і коли врешті досягне мети, її місію буде виконано.
-Навіть якщо нічого не вийде, жоден хлопець не зажуриться через безкоштовні солодощі, чи не так? Може, він мені за це ще й оцінку вищу поставить...
Поки вона прокручувала ці підступні думки, з кінця коридору долинули кроки. Дівчина обережно визирнула з укриття, щоб перевірити, й побачила Клаеля, який йшов у її бік. Студентка почала вираховувати час.
-Три, два, один... зараз!
І ось... вона вискочила прямо назустріч крокам, що наблизилися. Вона з'явилась прямо перед чоловіком і рішуче простягнула пакуночок із печивом.
-Ем... будь ласка, з'їжте це!
-О... це мені? Невже... це подарунок на «Фестиваль Валентина»?!
-Е...?
Студентка спантеличено кліпала очима, не вірячи власній пам'яті. Перед нею стояв абсолютно незнайомий чоловік. Судячи зі шкільного значка на формі, це був старшокласник.
-Серйозно... красно дякую!
-Ой, а... так. Я рада. Вам приємно...?
Повністю дезорієнтована, дівчина вже не могла дати задню перед цим щасливим старшокласником, тож їй довелося віддати йому свій презент.
-Ти ж першокурсниця, так? Ми зустрілися вперше, але... як тебе звати?
-Ой, ну... мене...
Усе ще перебуваючи в прострації, студентка назвала своє ім'я.
(У-усе мало піти взагалі не так... Хм? Але цей старшокласник насправді теж доволі симпатичний?)
Він не був настільки красивим, щоб назвати його першокласним красенем, але мав дуже чарівне обличчя, яке цілком відповідало її смакам. З ним здавалося легко спілкуватися, а його риси, що нагадували дружелюбного цуцика, викликали позитивне враження.
-Ой? Я ж наче йшов повз аудиторії третьокурсників... Чому я опинився тут? Мабуть, задумався й пішов не туди.
-Ем... ну...
-Та яка різниця. Якщо ти вільна після уроків, може, зайдемо випити чаю? Я пригощаю на знак подяки.
-А... так. Це було б чудово, дякую?
Усе ще не до кінця розуміючи, як це сталося, дівчина погодилася на побачення після уроків зі старшокурсником, якого зустріла лише хвилину тому.
-"Кума!"
-"Гав!"
Трохи далі від цих двох... за вікном навчального корпусу, маленькі пухнасті тіні показали одна одній великий палець, святкуючи абсолютний успіх свого плану.
Цього дня «Фестиваль Валентина» став поштовхом для створення багатьох закоханих пар. Серед новоспечених закоханих, декого звели саме таємничі плюшеві іграшки... але оскільки всі навколо виглядали щасливими, це не становило жодної проблеми.