Розділ 304
У випадку Вілла Райліса.
-Вілле, дякую тобі, що завжди допомагаєш мені з навченням.
-Завдяки тобі я отримала хорошу оцінку за тест. Це тобі на знак подяки.
-А це від дівчинки з паралельного класу. Вона теж дуже тобі вдячна.
-Красно дякую. Я обов'язково поласую цим, коли повернуся додому.
Королівська Академія. Аудиторія першокурсників.
Навколо Вілла Райліса — інтелектуального красеня в окулярах та одного з головних героїв гри — згуртувався цілий натовп студенток. Дівчата навперебій простягали йому охайно загорнуті пакуночки, а Вілл приймав їх із м’якою посмішкою та ввічливо дякував кожній.
-Райлісе, з тобою стало набагато простіше спілкуватися, ніж раніше.
-О так, стовідсотково. Одразу після вступу до тебе взагалі було страшно підійти.
-А днями він допоміг мені донести купу навчальних матеріалів. Він насправді такий добрий.
Однокласниці весело гомоніли між собою. На парті Вілла вже виросла ціла гора пакунків. Усе це були дарунки на «Фестиваль Валентина» — солодощі від дівчат.
Проте більшість цих гостинців були недорогими виробами, які зазвичай купують у звичайних крамницях. Очевидно, чистісінької води «ввічливі подарунки».
(Ну, я зовсім не проти. Не те щоб я взагалі на щось розраховував.)
Ба більше... порівняно з минулим, це була небо і земля. Колись Вілл повністю ізолював себе від світу, зверхньо дивлячись на інших через своє роздуте его. Хоча він і намагався виправдати себе красивим ярликом «самотнього генія, що йде власним шляхом», озираючись назад, він чітко розумів: він сам забарикадувався від усього світу.
(Ці «ввічливі солодощі» — прямий доказ того, що я зміг знайти багато друзів. Якщо вже на те пішло, я маю цим пишатися.)
-О, Вілле! Ну й загріб ти собі добра, га?
-Який же ти популярний, капець. Поділися бодай одним.
Навколо його парти збиралися не лише дівчата. Хлопці-однокласники теж зацікавлено підходили ближче, по-дружньому піддражнюючи його.
-Ні за що. Мені ж їх подарували.
-Тц... ну й скнара.
-Може, мені теж вступити до студентської ради? Тоді й мені перепадатиме стільки хабарів.
-Не мели дурниць. Називати це хабарями — нечемно стосовно дівчат.
-Ага, мрій більше, так тебе туди й узяли! Тобі для цього треба підняти свої оцінки мінімум на п'ятдесят позицій у рейтингу!
-Це точно! Ха-ха-ха-ха-ха!
Хлопці вибухнули гучним реготом, перекидаючись жартами. Якась абсолютно безтурботна сцена... Колись Вілл щиро зневажав людей, які могли ось так просто й голосно сміятися.
(Але... це насправді не так уже й погано. Ось так валяти дурня разом із друзями.)
Поки він теревенив із товаришами, у грудях Вілла розлилося незрозуміле, приємне тепло. Чому він раніше так зверхньо ставився до оточуючих? Тепер він нарешті усвідомив, яким дурнем був. Минулий Вілл жив наче людина, яка спостерігає за сонячним світлом із глибокої тіні. Тепер він чітко розумів, наскільки самотнім та холодним був той його вибір.
(И людиною, яка відкрила мені на це очі, була леді Рейна. Усе завдяки тобі.)
Вілл перевів погляд на парту Рейни, яка стояла трохи далі. Зараз її власниці там не було. Зважаючи на ситуацію... вона, мабуть, уже пішла вручати той самий подарунок, над яким працювала стільки днів.
(Ти — та, хто повністю змінив моє життя. Мені трохи... ні, насправді дуже, неймовірно самотньо від цього, але я щиро сподіваюся, що твої почуття дійдуть до адресата.)
-Е-ем... Ра-Райлісе...
-Так?
Поки він поринув у власні роздуми, хтось несміливо покликав його. Повернувшись, він побачив однокласницю, яка сором'язливо топталася на місці, нервово перебираючи пальцями. Її обличчя налилося червонцем, наче стигле яблуко.
-У тебе якась справа?
-Ну... е-ем...
-Вілле, ця дівчинка хоче, щоб ти вийшов із нею за заднє подвір'я корпусу. Вибач, але не міг би ти приділити їй хвилинку?
Гукнула через плече червонощокої дівчини її подруга.
(Ще одні «ввічливі солодощі»? Чесно кажучи, могла б просто віддати їх прямо тут...)
Навіщо спеціально йти аж за будівлю академії? Може, справа зовсім не в солодощах, і вона хоче поділитися якимось секретом?
-Добре, ходімо.
-Т-так... д-дякую...
Проковтуючи слова від хвилювання, ледь чутно видихнула дівчина.
Разом із сором'язливою однокласницею Вілл попрямував до виходу на заднє подвір'я. Проводжаючи їхні спини поглядами, один із хлопців грайливо свиснув услід, продовжуючи піддражнювати товариша.