Розділ 302
У випадку Еріка Сейнкла.
Королівська Академія. Заднє подвір'я навчального корпусу після уроків.
У затишному куточку шкільного саду кронпринц Ерік Сейнкл стояв наодинці з однією зі студенток.
-Принцу Еріку... будь ласка, прийміть це!
-Дякую тобі. Я дуже радий.
Дівчина, яка розчервонілася аж до кінчиків вух, несміливо простягнула йому подарунок. Ерік із м’якою посмішкою прийняв охайно загорнутий пакуночок.
-В-велике вам дякую! Ем, я щиро за вас уболіваю!
Дзвінко вигукнула на прощання студентка й швидко побігла геть. Ерік продовжував тримати ввічливу посмішку на обличчі, доки її спина не зникла вдалині.
-Чесне слово... не очікував, що все зайде так далеко. То ось який він, цей «Фестиваль Валентина».
Щойно він переконався, що дівчина повністю пішла, його плечі безсило опустилися, а на обличчі з'явився вкрай стомлений вираз. На його лиці не було й сліду радості. Попри те, що він щойно отримав черговий подарунок від палко закоханої дівчини на Валентина, щасливим він аж ніяк не виглядав.
-На, забери це.
-Зрозумів. Я притримаю його, Ваша Високосте.
Подарунок з рук Еріка перехопив хлопець одного з ним віку. Це був син одного з васалів, які вірно служили королівській родині. Він працював особистим слугою та помічником Еріка.
Як кронпринц, Ерік зазвичай завжди пересувався в супроводі слуг та гвардійців. Усередині академії, аби не створювати зайвого тиску й не лякати інших студентів, охорона зазвичай трималася на відстані... проте сьогодні, як не дивно, помічник стояв зовсім поруч.
-Як і очікувалося від Вашої Високості. Це вже тридцятий за рахунком, чи не так?
Паперовий пакет, який тримав у руках слуга, був буквально забитий пакунками. І все це, були дарунки від студенток академії. Ерік мав розкішні, витончені риси обличчя шляхетного юнака, а на додачу володів найвищим статусом спадкоємця престолу. Цілком природно, що дівчата втрачали голову від одного його погляду. Тож на «Фестиваль Валентина» його засипали цілою горою солодощів.
-Хоч би скільки подарунків я отримав, якщо вони від людей, які для мене нічого не значать, усе це позбавлено сенсу... Схоже, від Рейни я так нічого й не дочекаюся.
Ерік сумно подивився вгору на будівлю академії. Його погляд намертво прикувало вікно кулінарного класу. До нього вже доходили чутки, що Рейна останнім часом після уроків закривається саме там і готує солодощі.
-Я до останнього сподівався, що отримаю від неї бодай щось, ну хоч би звичайний «ввічливий подарунок»... але, схоже, не судилося. Усе точнісінько так, як я й гадав.
Мабуть, він із самого початку розумів, що це марні надії. Проте... знову отримати чітке підтвердження своєї непотрібности було по-справжньому боляче.
-Ваша Високосте... це все через «Святу Рейну», так?
-Мовчи. Я й сам знаю, що це неправильно.
Похитавши головою, Ерік дістав із внутрішньої кишені пальта невелику витончену коробочку. На відміну від решти подарунків, цю він тримав окремо від інших. Це був презент від його офіційної нареченої, Моркви Лорел. Він просто не міг дозволити собі кинути подарунок нареченої в один мішок зі звичайними гостинцями.
-Морква точно стане чудовою королевою. У мене немає до неї жодних претензій. І все ж... я ніяк не можу викинути Рейну з голови...
У цьому не було жодної логіки. Ерік по-справжньому, до нестями закохався в Рейну. Хоч як сильно він намагався стерти ці почуття, вони нікуди не зникали. Ба більше, з кожним днем ставали лише сильнішими.
Оскільки він був кронпринцом, серед людей просто не існувало нікого, хто наважився б поводитися з Еріком зверхньо чи байдуже. І водночас, Рейна не виявляла до нього взагалі жодного інтересу. Вона спілкувалася з ним так, ніби він був звичайнісіньким перехожим.
(Закохатися в дівчину, яка так холодно зі мною поводиться... Мабуть, у мене дуже специфічні смаки. І при всьому цьому Морква досі не поставила на мені хрест. Вона справді дивовижна.)
-Що ж, на сьогодні ходімо додому. Перевір уміст усіх цих пакунків і склади чіткий список. Підготуй подарунки у відповідь за рахунок нашого представницького бюджету. З подарунком для Моркви я розберуся особисто.
-Зрозумів. Я також обов'язково перевірю все на наявність отрути.
Це було доволі жорстоко стосовно дівчат, які так щиро готували йому сюрпризи... але Ерік навряд чи колись наважився б з’їсти бодай шматочок із цих солодощів. Він просто не міг так ризикувати й споживати речі, у які потенційно могли підсипати отруту або якийсь сильний афродизіак.
-До речі... я вже деякий час хотів запитати. Чому на деяких записках до подарунків написано «Принцу Еріку (Пряме волосся)», а на інших — «Принцу Еріку (Афро)»?
-............Хтозна.
Почувши запитання Еріка, його помічник лише мовчки й дуже підозріло відвів погляд у бік.