Розділ 297
Позаду залишилося чимало несподіваних поворотів... але зимові канікули нарешті скінчилися, і розпочався новий семестр.
У Королівській Академії, куди вони повернулися після півмісячної відсутності, студенти помітно тремтіли від холоду й поспішали на заняття, тепло закутавшись у верхній одяг.
-Кя-а-а!
-Дідько, який же сильний вітер!
-Скільки літ, скільки зим! Як провів зимові канікули?
-Схоже, скоро сніг піде. Не дивно, що такий дубак.
-Зайдемо в кафе на зворотному шляху? На головній вулиці якраз відкрилося нове.
Попри лютий мороз, студенти щиро раділи зустрічі зі своїми друзями.
Клаель споглядав за натовпом учнів, які йшли до академії, через вікно викладацької кімнати, після чого підніс горнятко до губ і зробив ковток.
-Молодь справді повна енергії. Чесно кажучи, цей холод просто нестерпний.
-І не кажіть! Я взагалі в голові не вкладу, як вони примудряються носити такі короткі спідниці в таку погоду!
Юрій Канеста, його колега по вчителюванню, миттєво відгукнувся на бурмотіння Клаеля. Це був перший раз, коли він побачив її — точніше, його — після тієї лижної мандрівки. Юрій також тримав у руці горнятко, потихеньку сьорбаючи гарячий чай, над яким здіймалася густа пара.
-У такі моменти я по-справжньому почуваюся старим. Скоро і я вже стану сивим дідом.
-Я відчуваю те саме... але чекайте, сивим дідом?
Клаель відчув сильне внутрішнє протиріччя від слів Юрія. Зовнішність Юрія аж ніяк не в'язалася з такими словами — він мав вигляд молодої дівчини. Якби на ньому була шкільна форма, його цілком можна було б прийняти за студентку. Замість «старого діда» тут пасувало радше щось на кшталт «юна леді». Ну, або щонайбільше «старша сестра» чи «молода дружина».
(У нього ж навіть щетини на обличчі немає... Яке, в біса, тіло взагалі має цей чоловік?)
-...Прошу вибачення.
Поки Клаель спантеличено крутив у голові ці думки, до викладацької кімнати зайшов хлопець. Студент, який так скромно привітався, виявився їм добре знайомим — це був Шура Хайзен, з яким вони перетнулися під час лижної подорожі.
-Він...?
-А, Шуро! Сюди, йди-но сюди!
Юрій привітно помахав рукою Шурі, який ніяково топтався біля порогу. Хлопець виглядав напруженим, але щойно він побачив обличчя Юрія, м'язи на його суворому обличчі помітно розслабилися.
-Я прийшов, як і обіцяв.
-Так. Молодець, що прийшов на заняття. Продовжуй у тому ж дусі й не пропускай уроки, добре?
-Я знаю! Гей, не треба чіпати мою голову!
Шура густо почервонів і роздратовано відбив руку Юрія, який якраз спробував погладити його по волоссю.
Під час зимових канікул Шура перетворився на монстра й вчинив напад на вечірці... Хоча його й тимчасово взяли під варту, тюремного терміну хлопець так і не отримав. Причиною тому стало кілька факторів: сама жертва, співачка Шаделія, відчайдушно захищала його; кронпринц Ерік Сейнкл, який навчався в тій же академії, виявив до нього співчуття; і... Юрій до останнього грудьми стояв на його захисті.
Зрештою, усе оформили як умовний термін під наглядом, начепили на Шуру спеціальний магічний артефакт, що діяв як GPS, і встановили за ним пильний контроль. Юрій офіційно став опікуном Шури, тож тепер хлопець був зобов'язаний щоранку та щовечора з'являтися у викладацькій кімнаті й звітувати про себе.
-Ой, у тебе форма трохи пом'ята. Навіть якщо ти хлопець, треба ретельніше стежити за своїм виглядом.
Юрій поставив горнятко на стіл і взявся поправляти учнівську форму Шури. Хлопець зніяковів і спробував відійти назад, але Юрій, зовсім не звертаючи на це уваги, акуратно розгладив його комірець.
-Угх... Це просто тому, що я зранку нічого не встигав...
-Ти знову засидівся допізна? Це нікуди не годиться. Тобі не варто лягати так пізно, розбишако.
-Угх...
Отримавши прочухана від Юрія, Шура лише безпорадно дозволив йому робити все, що заманеться. Та колишня ворожість, яка раніше суцільною стіною оточувала Шуру, тепер ніби повністю зникла, залишивши по собі куди більш м'яке враження.
(Якось... вони утворили доволі несподівану пару. Ніколи б не подумав, що саме Юрій стане його рятівником.)
Спостерігаючи за цією сценою, Клаель не приховував свого подиву. В оригінальному сюжеті гри, Шура був тим самим головним героєм, якого навіть «Свята Рейна» не могла врятувати до кінця. Рейна могла лише звести все до нейтрального фіналу, використавши свою божественну силу, аби повністю стерти прокляття Шури ціною втрати благословення Богині.
(Проклятий чоловік, якого не здатна була зцілити навіть «Свята», тепер знаходить порятунок завдяки звичайному вчителю... Можливо, такі дива дійсно трапляються в житті.)
Мабуть, сама думка про те, що допомогти людині здатні лише Боги чи «Святі», була вершиною людської пихи. Навіть без особливих магічних сил, людей можна рятувати щирістю та турботою. Присутність Юрія цілком могла подарувати Шурі фінал, який докорінно відрізнятиметься від похмурого ігрового сценарію.
-Ну ось, тепер ти маєш акуратний вигляд... Кя-а-а!
-Обережно!
Юрій через свою незграбність — або, можливо, під дією залишків прокляття Шури — випадково зачепив рукою горнятко на столі. Гарячий чай виплеснувся й ледь не залив штани Юрія, але Шура блискавично затулив його собою, перехопивши удар.
-Ой, дякую тобі... Шуро, ти мене просто врятував.
-...Будьте уважнішим.
Різко крикнув Шура й одразу відійшов від Юрія на кілька кроків. Схоже, прокляття ще не зникло остаточно... але, найімовірніше, хвилюватися вже не було причин.
(Це, звісно, лише мої сподівання... але мені здається, що у цих двох усе буде добре.)
-Я піду принесу ганчірку.
Справу Шури цілком можна було залишити на Юрія. Поки цей турботливий, хоч і трохи незграбний учитель залишатиметься поруч із ним, усе точно не закінчиться погано.
Клаель поставив своє горнятко на стіл і повернувся до них спиною, аби сходити за ганчіркою й витерти розлитий чай.