Розділ 295
-Радий знайомству, ви, мабуть, «Святий Клаель». Я — Адріард Сентлог. Прибув із Священної Держави Шайнкросс.
Хлопець із волоссям середньої довжини красивого синювато-сріблястого відтінку... Адріард Сентлог завітав до приймальні храму й увічливо привітався. Єпископ, який був на рік молодший за Рейну, сидів на дивані й мав надзвичайно лагідне та доброзичливе обличчя. За спиною Адріарда стояли двоє Храмових Лицарів, на чиїх обличчях застиг явний неспокій, наче вони щохвилини хвилювалися за свого підопічного.
-Радий знайомству, я — Клаель Бірн.
-«Святий Бірн», правильно? «Ангел-охоронець Освіти».
-А, то ви знаєте... Хоча, звісно, це й не дивно.
Аби Клаеля офіційно визнали «Святим», свого часу знадобилося схвалення і від Священної Держави Шайнкросс. Можливо, тоді це було частиною підступного плану, щоб підібратись до Рейни й переманити «Святу» до своєї країни... проте всі формальні процедури визнання тоді було успішно пройдено.
-Дякую за вашу підтримку в той час.
-Не варто так принижувати себе перед кимось на кшталт мене. Ваша позиція як «Святого» стоїть набагато вище, ніж статус звичайного єпископа, як я.
З цими словами Адріард раптово спустився з дивана прямо на підлогу й упав на коліна.
-Для мене величезна честь ось так особисто зустріти живого «Святого».
-Ні, будь ласка, припиніть! Не треба ставати на коліна!
Адріард був саме таким хлопцем. Його віра була настільки палкою та фанатичною, що він міг раптово бухнутися на коліна й почати молитися навіть перед Рейною під час їхньої першої зустрічі.
-А-Адріарде...
-Будь ласка, підніміться. Ви ж забрудните свій одяг...
Двоє охоронців також поспіхом кинулися піднімати Адріарда на ноги. В оригінальній грі вони обоє були безіменними другорядними персонажами, але, судячи з усього, саме вони найбільше страждали через цю звичку хлопця падати навколішки де заманеться.
-"Кума~"
У цей момент до приймальні, тримаючи в лапках тацю з чаєм, зайшов плюшевий Ведмедик.
-О... іграшка сама рухається. Це, безперечно, ще одне диво Богині, явлене «Святою»...
-"Кума!?"
Він миттєво розвернувся на колінах і почав палко молитися вже на Ведмедика. Наляканий такою раптовою дією, ведмедик ледь не впустив тацю з чашками.
(Спочатку літаючий Гівіль, потім рухома іграшка, а тепер ще й я... Навіть уявити страшно, що з ним буде, коли він нарешті зустріне Рейну.)
-Я ж казав вам, припиніть негайно!
-Чекайте, а чому ця іграшка взагалі сама ходить?!
Реакція Храмових Лицарів була напрочуд щирою та живою. Хоча для цієї церкви таке вже встигло стати буденністю, але для сторонньої людини рухома плюшева іграшка, як не крути, була абсолютно аномальним явищем.
-О... прошу вибачення. Ставши свідком справжнього чуда «Святої», я, схоже, трохи надто сильно розхвилювався.
Адріард підвівся з підлоги й ніяково кашлянув у кулак.
-Я планую залишитися в цьому місті на кілька днів, після чого повернуся до королівської столиці. Відвідаю кардинала у Великому Храмі й вирушу назад до своєї країни. Навесні я маю розпочати навчання в Королівській Академії, тому з нетерпінням чекаю на цей час.
-Ти не збираєшся зустрітися з Рейною перед від'їздом?
-Ні... Схоже, «Свята» зараз дуже зайнята новорічною службою та містянами. Я просто не маю права турбувати її заради когось на кшталт мене.
-О...
Яка винятково джентльменська поведінка. До цього Клаель бачив лише егоїзм та капризи інших головних героїв гри, він навіть трохи розслабився перед таким співрозмовником.
-Якщо доля дозволить, ми обов'язково зустрінемося в академії. Я з нетерпінням чекатиму тієї миті.
-Так... Я якраз працюю там викладачем, тому до зустрічі...
Це був, мабуть, перший раз, коли він потиснув руку справді адекватному головному герою гри, і на цьому вони розійшлися. Адріард у супроводі своїх Храмових Лицарів покинув територію храму.
-О-о-о-о... яке священне видовище. Скільки б не дивився, воно просто величне...!
-Покайтеся, і ви будете спасенні!
-Ч-чекайте, зупиніться! Адріарде!
-Не смійте молитися голому мужику! Ви ж син самого Папи!
"............"
З-за зачинених дверей святилища досі чітко долинали ці розпачливі крики.
-Ще один дивак з'явився...
-Клаелю, щось трапилося? Мені здалося, у вас був гість...
Рейна, яка щойно закінчила приймати привітання від містян, підійшла ближче й спантеличено нахилила голову.
-Скоро сама про все дізнаєшся. А поки що... просто не виходь на вулицю, добре?
-Е?
Аби Рейна ні в якому разі не побачила того абсурду, що творився ззовні, Клаель рішуче став прямо перед дверима, повністю заступивши їй огляд.