Розділ 294
-Рейно-о-о! Ти таки повернулася!
-Рада бачити, що ти в доброму здоров'ї. Ось, тримай гарбуз, який ми самі на городі виростили.
-Як тобі життя в академії? Знайшла вже багато друзів?
-Дякую вам усім. З Новим роком.
Містяни один за одним сходилися до храму на новорічну молитву. Рейна зустрічала їх лагідною посмішкою, щиро радіючи зустрічі після кількох місяців розлуки.
-Варто лише глянути на обличчя Рейни, як одразу з'являються сили. Відчуваю, ніби щойно помолодшав років на десять.
-Та куди тобі ще жити? Тобі ж уже за вісімдесят перевалило, хіба ні?
-Відтоді як ти та Клаель поїхали до столиці, наше місто геть змінилося. Ти, мабуть, неабияк здивувалася, правда?
Люди з посмішками гомоніли з Рейною, а завершивши новорічну молитву, покидали каплицю з умиротвореними виразами обличь.
Знайоме видовище в храмі Егбела, якого він не бачив уже довгий час. Дивлячись на цих абсолютно незмінних містян, які залишалися такими ж, як і до вступу Рейни в академію, Клаель теж мимоволі розплився в теплій посмішці.
-Місто перетворилося на туристичний центр, а Гівіль тепер має ось такий вигляд... Я гадав, що тут усе безповоротно змінилося, але людське тепло залишилося незмінним.
-Гей, чого ти розчулився як старий дід?
-Ройвуде? Що ти тут робиш?
-Як це що? Очевидно, що я прийшов помолитися.
-Невже ти став таким побожним? В академії ти ж постійно прогулював служби, хіба ні?
-Я просто ставив у пріоритет навчання та тренування з мечем! Я взагалі-то серйозно мітив у військові!
Друг, який підійшов ззаду, обурено насупився, ніби протестуючи проти такої несправедливості. Проте, коли Ройвуд перевів погляд на Рейну, його обличчя одразу пом'якшало, а на губах з'явилася тепла посмішка.
-Учора під каптуром я тебе навіть не впізнав... Рейно, ти стала ще вродливішою. Не дивно, що старі так розхвилювалися.
-Не витріщайся так сильно. Ще оскверниш її поглядом.
-За кого ти мене маєш? Я твій найкращий друг, Ройвуд Белен!
-Та жартую я. Звісно, Рейна неймовірно красива.
(Зрештою, вона ж наша головна героїня. І з кожним роком вона ставатиме лише прекраснішою.)
-Це ти так хвастаєшся перед мною...? Ну, я не проти.
Ройвуд злегка знизав плечима, а потім раптово став серйозним.
-Для того, хто все ще перебуває в новорічній ейфорії, у мене є погані новини... Зараз у місті вештається один доволі проблемний тип.
-Проблемний? Хто, кронпринц Ерік чи щось таке?
-Не кажи речей, на які мені важко відповідати. Я військовий, мені не годиться називати Його Високість «проблемним».
Клаель одразу подумав про одного з головних ігрових персонажів... але, схоже, цього разу справа була в іншому. Поки Клаель спантеличено нахиляв голову, з уст Ройвуда злетіло абсолютно несподіване ім'я.
-Це єпископ Адріард Сентлог із Священної Держави Шайнкросс.
-...Що ти сказав?
Очі Клаеля округлилися від подиву. Це було справді неочікjвано... ім'я персонажа, про якого він уже майже встиг забути.
(Адріард Сентлог... син Папи Священної Держави Шайнкросс...)
Шайнкросс — це та сама країна, яка колись намагалася викрасти Рейну за допомогою банди головорізів. Він чув чутки, що єпископ, який стояв за тим заколотом, втратив свою владу... але Священна Держава Шайнкросс була справжнім кублом корупції та гнилі. Монстри там і досі вешталися, начепивши на себе маски праведників. І син Папи, найвищої влади в цій країні... це і був Адріард Сентлог.
(Один із другорядних головних героїв. В офіційному сюжеті гри він переводиться до нашої академії, коли Рейна переходить на другий курс...)
Клаель поспішно згадував сценарій отоме-гри. Адріард вступає до Королівської Академії, щоб бодай краєм ока побачити нову «Святу». На його руті Рейна зближується з ним як із колегою по духовному служінню, і щойно рівень їхньої прихильності досягає певної позначки, запускається особливий івент. Вони клянуться разом викорінити корупцію в Шайнкроссі й вирушають у далеку подорож.
(У тому фіналі «Свята» залишає нашу країну... але натомість подорожує разом з Адріардом різними землями, рятуючи людей. Загалом, це був не такий уже й поганий кінець...)
Проблема полягала в іншому... якого біса Адріард забув в Егбелі саме зараз?
-Він прибув десь тиждень тому в супроводі своєї охорони, назвавши це паломництвом. Схоже, він активно відвідує всі місця, пов'язані з Рейною.
-Ось як...
Адріард був палким вірянином і щиро шанував Богиню. Його захоплення постаттю «Святої» також було цілком природним. Тож його бажання побачити місто, де народилася й виросла Рейна, виглядало цілком логічно.
-До речі... мені вдалося поговорити з ним лише раз з міркувань безпеки, але, схоже, він намагався домогтися аудієнції з Рейною у Великому Храмі в столиці. Оскільки Рейни там не було, зустріч не відбулася, і він приїхав сюди.
-А... так. Вона ж була на лижному курорті. Ага.
Навесні розпочнеться новий семестр, і Адріард офіційно переведеться до них. Мабуть, він просто вирішив приїхати заздалегідь, аби познайомитися з Рейною.
-Він із тих людей, які готові принести себе в жертву заради віри... Я впевнений, що він обов'язково прийде і до цього храму.
-Чекай, ти так добре його знаєш?
-Ні... особисто не знаю, але просто маю таке передчуття.
Поки вони розмовляли, на подвір'я храму запихавшись забіг чоловік. Знайоме обличчя — один із місцевих, який працював каменярем.
-А, яке щастя! Військова поліція теж тут...!
-Що сталося, чого ти так панікуєш?
-Та... просто ходімо зі мною! Ми самі з цим ніяк не можемо впоратися...!
Вони не дуже розуміли, що коїться, але чоловік виглядав по-справжньому наляканим. Клаель та Ройвуд перезирнулися й хутко вибігли за ворота храму.
-Е...?
-Що за...
Клаель та Ройвуд щойно ступили на міську дорогу... і просто заклякли на місці від хаотичного видовища, що постало перед їхніми очима.
-О... яка священна сцена. Це воістину диво Богині...!
-Що... будь ласка, припиніть! Пане Адріарде!
-Ви не повинні молитися чомусь настільки незбагненному! Будь ласка, підніміться з колін!
Прямо посеред дороги на колінах стояв хлопець, міцно зчепивши руки в палкій молитві. Кілька охоронців... Храмових Лицарів, відчайдушно намагалися підняти його на ноги.
-Покайтеся, і ви будете спасенні...
Цей хлопець... Адріард Сентлог, син Папи й один із головних героїв гри, самозабвенно молився голому чоловіку, який літав і кружляв у самому центрі міста. І прямо перед хлопцем, який стояв на колінах, яскраво світився й повільно обертався навколо своєї осі абсолютно голий Гівіль.