Розділ 292
-Що ж, добраніч, Клаелю.
-Так, добраніч.
Після зустрічі Нового року та прибирання посуду з-під собби, Рейна попрямувала до своєї кімнати. Провівши її поглядом, Клаель покрокував до каплиці святилища.
-З Новим роком, Гівілю.
-О, «Святий Клаелю». З Новим роком... Щось трапилося?
Коли він відчинив двері каплиці, біля входу з’явилася постать — ні, не Ганді, а саме Гівіль. Під холодним зимовим небом Гівіль сидів абсолютно голий, схрестивши ноги, увесь світився й літав у повітрі. Хоча виглядав він як чистої води збоченець... світло надійно приховувало його інтимні місця, створюючи химерне поєднання гротескного та божественного.
-Рейна вже лягла спати, тож чому б і вам не зайти всередину, Гівілю? Ванна якраз готова.
Гівіль цілісінький день провів на вулиці, літаючи та сяючи. Він відганяв настирливих туристів, щоб Клаель та Рейна могли спокійно зустріти Новий рік.
-Ні, мені й так цілком чудово.
-Але... хіба на вулиці не занадто холодно?
-Не турбуйтеся. Я не відчуваю холоду.
Гівіль умиротворено посміхнувся, випромінюючи божественне сяйво.
-Якщо розум згасає, то навіть вогонь здається прохолодним... так само і з холодом. Якщо підняти свій дух, можна витерпіти будь-який мороз самою лише силою волі.
-...Зрозуміло.
(«Якщо розум згасає, то навіть вогонь здається прохолодним». Людина, яка вигадала цей вислів, сама згоріла у вогні... тож наскільки це взагалі правда?)
-А, і та паста була надзвичайно смачною. Мені сподобалася її особлива гірчинка.
Біля ніг Гівіля стояв таця з порожньою мискою. Це була та сама порція собби, якою вони поділилися. Чоловік висьорбав усе до останньої краплі юшки.
-Я радий, що вона припала вам до смаку... Вам не обов'язково так сильно перейматися через нас, тож якщо захочете, заходьте грітися.
-Якщо виникне бажання, я так і зроблю... але сумніваюся, що в цьому буде потреба.
Промовив Гівіль із просвітленою посмішкою.
Хоча його подих перетворювався на білу пару, тілом не пробігло жодне тремтіння.
-Відтоді як ви обоє повернулися, божественна енергія, що струменіє з храму, помітно посилилася. Це, безумовно, благословення Богині. Я не впертий — мені справді зовсім не холодно.
-Я-ясно... Ви впевнено втрачаєте все людське.
Можливо, він поступово відмовлявся від людських почуттів у прагненні стати ангелом. Клаель щиро подумав, що цей чоловік підходить на роль святого куди більше, ніж він сам.
-Не мені про це говорити, але... будь ласка, продовжуйте так само дбайливо піклуватися про «Святу Рейну» й цього року.
-Звісно. А ви, Гівілю, будь ласка, і надалі наглядайте за цим храмом в Егбелі.
-Само собою. Я надійно оберігатиму його за вашої відсутності... О?
Гівіль раптово підвів погляд. Клаель подивився слідом за ним угору... З неба падали білі пелюстки. Одна з них опустилася на його щоку, розтанула від тепла тіла й перетворилася на крапельку води.
-Сніг...
-Справді, таке відчуття, ніби сама Богиня святкує прихід нового року.
-Доволі романтично сказано... За такого розкладу до завтрашнього ранку все добряче замете.
Снігопад поступово посилювався. Якщо так піде й далі, то до ранку все місто вкриється білосніжним макіяжем.
-До речі... вам точно, от прямо зовсім не холодно?
-Звісно ні. Якщо вже на те пішло, моє серце буквально палахкотить!
Сніг продовжував падати, вкриваючи сніжинками тіло Гівіля, який так упевнено це заявляв. Якби на його місці була звичайна людина, то до ранку вона б точно перетворилася на крижану фігуру.
-Ну, тоді я теж піду спати... але прошу вас, заходьте в дім, гаразд? Не хочеться влаштовувати похорон у цьому святилищі в перший же день року.
-Обов'язково. Щойно налюбуюся пейзажом під час медитації, одразу ляжу спати!
-...Ну, тоді до зустрічі.
Клаель зайшов усередину й легенько причинив за собою двері. Гівіль явно перебував під якимось божественним захистом і навряд чи міг замерзнути на смерть... але про всяк випадок Клаель мовчки помолився за його безпеку, прибираючи порожній посуд на кухні.
-Пора спати... Треба викинути з голови зайві думки.
Відсунувши роздуми про Гівіля на задній план, Клаель повернувся до своєї кімнати.
-Суу... суу...
-...Е?
І в наступну ж мить він просто завмер від побаченого.
-Муня-муня... Клаелю...
На ліжку в його спальні спокійно спала Рейна. Вона мала б уже давно бути у своїй кімнаті... але зараз лежала тут, перевдягнена в піжаму й загорнута в ковдру.
(Вона що, переплутала кімнати... та ну, серйозно?)
Якщо згадати, коли вони раніше жили в цьому святилищі, Рейна час від часу дійсно помилялася дверима. Був навіть випадок, коли вона прокинулася напівголою, міцно притиснувшись до Клаеля, і на все горло закричала рано-вранці.
-Суаа...
-...І що мені тепер робити?
Дивлячись на Рейну, яка так безтурботно спала, Клаель лише безпорадно вхопився за голову.
.
.
.
(П.П Так-так-так, ага, Рейна і плутала кімнати, знаючи її вона спеціально приходила до Клаеля щоб спати з ним в одному ліжку, а ще знаючи її фетиш нюхати його, то там явно вона просиналась і нюхала постійно його хд)