Розділ 290
Завдяки залізній обороні Гівіля, вони, схоже, цілком могли розраховувати на спокійне завершення року.
-Що ж... Рейно, давай збиратися з думками й починати приготування до Нового року.
-Так, Клаелю! Давайте викладемось на повну!
Рейна бадьоро відгукнулася на слова Клаеля. Обоє вже стояли на просторій кухні в глибині святилища, саме збираючись розпочати передноворічні клопоти. Те, що він був священником у цьому святилищі, зовсім не означало, що до свята тут робили щось надзвичайне. Усе відбувалося точно так само, як під час японського Нового року: вони просто готували мотті та святкові страви осечі.
(Цей світ має атмосферу середньовічної Європи. За звичайних умов ніяких мотті чи осечі тут і близько не було б...)
Втім... щойно рік зміниться, у святилищі розпочнеться новорічна меса. Люди з усього міста сходитимуться сюди без упину з ранку й до самого вечора. Оскільки часу на куховарення взагалі не залишалося, в святилищі Егбела заздалегідь робили мотті та страви осечі, які могли довго зберігатися.
-Так, спочатку нам треба відбити мотті... О, схоже, цим уже зайнялися.
-"Ку-ма, ку-ма."
-Няв! Няв!
Прямо на столі плюшеві Ведмедик та Котик щосили гатили по рисовому тісту своїми крихітними лапками. Ведмедик бив дерев'яним молотом, а Котик спритно перевертав масу — вони працювали дивовижно злагоджено.
-"Ку-ма, ку-ма."
-"Няв! Няв!"
-Схоже, ту частину роботи ми цілком можемо залишити на них, Клаелю.
-Так... Тоді я займуся локшиною собба.
-А я приготую осечі... Ми вперше за цілий рік куховаримо разом!
-Ха-ха-ха, і то правда.
Клаель змішав гречане борошно з пшеничним, додав води й почав енергійно замішувати тісто. Приготування собби було його пристрасним хобі ще в минулому житті. У цій країні гречаного борошна взагалі не існувало... але завдяки «Святим Духам», які постійно кружляли навколо Рейни й примудрялися звідкись його діставати, він зміг повернутися до своєї улюбленої справи і в цьому світі.
-Я просто обожнюю цю пасту собба, яку ти готуєш, Клаелю.
-Я додаю туди трохи пшеничного борошна, щоб її було легше їсти. А оскільки «Святі Духи» приносять навіть соєвий соус та пластівці боніто, я можу зробити ще й соус для вмочування... Це справді величезна допомога.
-Фуфуфуфу... Це і справді так. О, я піду поставлю воду кип'ятитися.
Рейна взялася за роботу надзвичайно вправно. Стоячи на кухні в кулінарному фартуху, вона мала вигляд чарівної, просто ідеальної молодої дружини. Якби для тебе готувала така красива й віддана жінка, життя точно можна було б вважати повним щастя.
(Серйозно... вона аж занадто хороша для якогось нікчемного головного героя.)
Клаель зібрав замішане гречане тісто в одну кулю й упевненими, сильними рухами почав розкачувати його в пласт.
-"Гав-гав."
-"Танупон."
-"Тр-р-р-р-р!"
Схоже, перший раунд відбивання тіста завершився, і звірята взялися скочувати готові мотті в акуратні кульки. Ті іграшки, у яких звільнилися лапки, засипали в каструлю червоні боби анко, щоб зварити солодку пасту.
-Якось... з'явилося відчуття, ніби я нарешті повернувся додому.
Те, що плюшеві іграшки самі бігають навколо, було чистим безумством, але... у цьому святилищі таке видовище вже стало щорічною традицією. Усередині знову з новою силою спалахнуло тепле почуття від повернення до Егбел.
-Після того як ти поїхала до Великого Храму, я думав, що у нас більше ніколи не буде такого передноворічного вечора...
-Це зовсім не так. Цього року, наступного, через рік... я завжди буду поруч із тобою, Клаелю.
З ніжною посмішкою промовила Рейна, акуратно викладаючи частування в багатоярусну коробку джубако.
-Відтепер ми завжди будемо разом.
-...Щось ти вже занадто перегинаєш зі своїм братським комплексом... ну, або з комплексом батька.
Клаель лише безпорадно зітхнув на слова Рейни, але сказати, що йому не було приємно, було б відвертою брехнею. Це було особливе почуття, яке він рідко відчував у житті — щось середнє між ніяковістю та теплою сором'язливістю.
(«Я ніколи не вийду заміж. Я завжди буду жити з татусем»... Мабуть, саме такі емоції відчуває батько, коли чує подібне від своєї доньки?)
-...Думаю, пора зайнятися соусом.
Клаель злегка знизав плечима й висипав пластівці боніто прямо в киплячу каструлю.
.
.
.
(П.П Але Рейна не жартує, вона не сприймає клаеля як брата чи батька, вона сприймає його як чоловіка, і майбутнього свого нареченого. хехе)