Розділ 29: Розділ 29

Розділ 29

Минув місяць відтоді, як «Свята» Рейна Лорел прибула до королівської столиці, і нарешті настав день, коли вона мала вступити до академії.

Одягнувши призначену форму, Рейна сіла в карету, підготовлену Великим Храмом, і попрямувала до академії.

Проходячи вулицею, обсадженою квітами, схожими на квітучу сакуру, вона дісталася до академії — місця дії отоме-гри «За межами райдужного сяйва».

Навколо неї стояли інші карети, з яких виходили дворянські діти та йшли до шкільної будівлі.

-Отже, це те місце…

Карета зупинилася перед шкільною брамою, і Рейна спустилася звідти за допомогою лакея.

Атмосфера перед брамою миттєво змінилася. Учні, що йшли до школи, ахнули, зачаровані дівчиною, яка вийшла з карети святилища.

-....Вона чарівна.

Один студент пробурмотів.

Слова вирвались ніби інстинктивно, але вони виражали почуття всіх присутніх.

Та дівчина... Рейна Лорел була красунею.

Тільки-но вона зійшла з карети, її вигляд став настільки вишуканим, ніби з небес зійшов божественний посланець.

Краса, що засоромлює квіти та затьмарює місяць.

Фраза про те, що навіть квіти червоніють, а місяць ховається, мабуть, була створена саме для неї.

"............"

Занурена в потік уваги звідусіль, Рейна йшла до шкільної будівлі, не виявляючи найменшого занепокоєння.

Її прекрасне срібне волосся розвівалося на вітрі, мов тонкі шовкові нитки.

Беззвучно вона йшла, ніби ширяючи просто над землею.

-Я знайшов її... мою суджену...!

Поки більшість студентів біля воріт заціпеніли, вражені присутністю Рейни та надто залякані, щоб говорити…

Один молодий чоловік вийшов уперед і з'явився перед Рейною.

Він став на одне коліно і шанобливо схилив голову перед дівчиною.

-...Вам щось потрібно?

Рейна з цікавістю схилила голову, дивлячись на чоловіка, який раптово з'явився на її шляху.

Чоловік був шляхетного вигляду юнаком із світлим волоссям і блакитними очима.

Його риси були настільки виразними, що, стоячи поруч із «Святою» Рейною, вони виглядали як сцена з міфу — фантастично й загадково.

-Чудова дівчино, чи можу я мати честь дізнатися ваше ім'я?

-...А ви?

-Вибачте за запізнення... Мене звати Ерік Сейнкл. Я перший принц цієї країни.

"............"

Від його заяви багато хто ахнув.

Перший принц... майбутній король стояв на колінах перед цією дівчиною.

-Я зрозумів це в ту ж мить, як побачив тебе. Ти, мабуть, нещодавно виявлена «Свята»..

Молодий чоловік — Ерік — із захопленим виразом обличчя простягнув Рейні праву руку.

-Будь ласка, дозвольте мені почути ваше ім'я з ваших власних вуст. І... чи не надасте ви мені честь супроводжувати прекрасну «Святу»?

Його театральний жест нагадував щось із п'єси... але коли його виконував прекрасний принц, він не виглядав нещирим.

Усі, хто спостерігав, думали те саме.

Що Рейна візьме Еріка за руку і піде з ним.

Що це був початок історії — пролог історії кохання між принцом і «Святю».

"............"

Як вони й очікували, Рейна посміхнулася.

Прозора посмішка. Неймовірно вишукана посмішка, спрямована на Еріка.

-Я відмовляюсь.

І вона твердо це заявила.

Все ще посміхаючись, вона рішуче та чітко відмовила йому.

-Га...?

Ерік завмер, ніби не міг зрозуміти, що щойно сталося.

Уникаючи жалюгідного принца, Рейна швидко пішла геть.

Як і Ерік, оточуючі також були приголомшені та замовкли.

Навіть коли все це відбувалося, Рейна продовжувала йти до шкільної будівлі, не озираючись.

-З-зачекайте! Будь ласка, зачекайте!

Ерік, через деякий час отямившись, погнався за Рейною.

-Ч-чи я щось зробив не так!? Тобі не потрібно ставитися до мене так холодно...

-Якщо дозволите, ви принц Ерік, чи не так?

-Т-так, здається, я представився саме так...

-Ти ж маєш бути заручений, чи не так? Хіба ти не вважаєш, що це неввічливо підходити до іншої жінки та просити її супроводжувати?

-Н-ну... гадаю, це правда, але...

-Це неповага до твоєї нареченої, а також до мене. Ти фактично просиш мене бути твоєю коханкою.

-Ц-це трохи перебільшення...

Рейна спокійно промовила з усмішкою, через що обличчя Еріка ледь помітно сіпнулося.

-Цього мене навчив той, хто мене виховував. “Ніколи не зближайся з чоловіком, у якого є наречена. Особливо з принцом — ні в якому разі.” …Тож я відкланяюся.

Попри те, що чоловік був із королівської родини, Рейна заявила це без найменшого натяку на страх чи заляканість.

Потім, зробивши лише один уклін, вона залишила місце події.

"............"

Ерік міг лише стояти, мов приголомшений, дивлячись їй услід, як Рейна віддаляється.