Розділ 289
-Відтоді як «Святого Клаел»я призначили викладачем в академію, я, хоч і є лише виконувачем обов'язків, узявся за служіння цьому храму з усією серйозністю!
У відповідь на запитання Клаеля, Гівіль почав пояснювати все з посмішкою, що нагадувала лик бодхісатви.
-Я щодня тренувався, аби стати священником, гідним керувати святилищем, де народилася й виросла «Свята Рейна»... і сам не помітив, як став здатним отак літати, огорнутий світлом!
-Е-е... а вас це взагалі ніяк не тривожить? Знаєте, уміння літати й світитися — це взагалі-то доволі серйозні зміни.
До слова... Рейна насправді не народилася й не виросла в цій церкві.
-Ці зміни у вас, пане Гівіль... це ж явно через вплив самого святилища, чи не так?
Церква в Егбелі була насичена божественною силою завдяки могутності Рейни. Відтоді як Клаель прихистив дівчинку, він під впливом цієї благодаті жодного разу навіть не занедужав.
-Навіть після того, як Рейна поїхала з міста, святилище, яке стало святинею, зберегло свою силу... Я думаю, що під її дією пан Гівіль трансформувався в істоту, близьку до «Святих Духів».
-А, я так і знав... Це все та ж сила «Святої Рейни» та «Святого Клаеля»!
З просвітленим виразом обличчя Гівіль продовжував бадьоро теревенити, зависнувши в повітрі в позі для медитації.
-Раніше сюди приходило багато людей, аби бодай краєм ока глянути на церкву, де виросла «Свята Рейна». Але відтоді як я почав світитися, відвідувачів таємничим чином поменшало. Чомусь вони тепер просто спостерігають здалеку... Навіть містяни не заходять сюди без крайньої потреби.
-А... ось чому тут так безлюдно. Тепер усе прояснилося.
Сяючий старий, який літає в повітрі. Видовище, можливо, і священне... але, чесно кажучи, вигляд Гівіль мав доволі моторошний. Коли прекрасна дівчина на кшталт Рейни літає в осяянні світла, вона схожа на ангела, але коли летить Гівіль, він скидається радше на «неопізнаний літаючий об'єкт». Більше на прибульця, ніж на ангела. Ніхто б не здивувався, якби він вийшов із НЛО.
(Святилище, де постійно літає сяючий голий дід... Якісь любителі гострих відчуттів, може, і матимуть бажання зайти, але більшість нормальних людей триматимуться від цього місця якнайдалі...)
Найімовірніше, звичайні туристи просто не наважувалися переступити поріг. Єдиними, хто наважувався зайти до святилища, були справді палкі віруючі або хворі та поранені, які шукали зцілення. Схоже, кількість відвідувачів скоротилася саме до потрібного рівня.
-Трохи самотньо... але водночас це навіть полегшення. Я хвилювалася, що тут буде така ж тиснява, як і в місті.
Рейна іронічно посміхнулася.
Хоч для міста натовп людей і було плюсом, але коли твій власний дім беруть в облогу натовп — це неабияк напружує. Якби люди дізналися, що Рейна зараз у церкві, сюди точно хлинули б сотні, а то й тисячі віруючих.
-Будь ласка, будьте спокійні, «Свята Рейно»! Я, Гівіль, надійно захищу ваш спокій!
-Ого!
Сяйво Гівіля раптово посилилося. Одяг, який ледь прикривав нижню частину його тіла, розлетівся на шматки, але завдяки сліпучому світлу нічого непристойного видно не було.
-Під час новорічних свят я стоятиму на варті ззовні, щоб ніхто не посмів потурбувати вас!
І з цими словами абсолютно сяючий, оголений Гівіль, вилетів прямо з каплиці.
-Чекай... ти це серйозно?
Клаель аж розгубився, а його обличчя звело від подиву.
-Як би це сказати... Певним чином, це виглядає священно. Враховуючи й ту частину, яку важко збагнути розумом. Можливо, він підходить на роль «Святого» навіть більше за мене...
-Ні... Я думаю, що священник Гівіль просто підживлюється силою цього свтилеща. Навряд чи це назавжди, він, мабуть, повернеться до норми, щойно покине місто.
-...Сподіваюся, що так.
Після цього сяючий голий Гівіль полетів прямо до головних воріт храму. Через це туристи, які прибули до міста, були настільки налякані — ні, настільки приголомшені благоговінням.