Розділ 280
Клаель та його чудова компанія — плюшеві ведмідь, собака, кіт і китоголов — приготувалися до битви сніжками.
-Ну що ж, шановні... покажімо, на що ми здатні.
-"Кума!"
-"Гав-гав!"
-"Мяу!"
-"Тр-р-р-р-р!"
У відповідь на слова Клаеля його товариші по команді видали бойові кличі.
Щойно він вийшов на майданчик у супроводі чотирьох іграшок, як глядачі навколо вибухнули від подиву та захвату.
-Ей... зачекайте, це ж плюшеві іграшки, правильно?
-Вони що, теж беруть участь? Як вони взагалі рухаються?
-Мамо, дивись, який отой милий! Так кумедно тупає!
-Котику, вперед, кииись!
Здивовані вигуки лунали від дорослих, тоді як дітлахи щиро вболівали. Як і сподівалися організатори... з появою Клаеля та чотирьох іграшок атмосфера на майданчику розпалилася до межі.
(Кажуть, сором у дорогу не беруть... ну так.)
Остаточно змирившись із долею, Клаель відкинув залишки сорому й упевнено крокував снігом. Зрештою, це просто ще один спогад із подорожі. Ну отримає він тавро дивака, який був в команді з іграшками — хіба це привід перейматися через якийсь там дрібний сором?
-Ой, та годі... дядьку, ти серйозно збираєшся змагатися з оцією бандою?
Раптом у бік Клаеля полетіли глузливі слова.
-Ти взагалі хоч уявляєш, що таке гра в сніжки? Що ж, вважатимемо, що перемога вже в нас у кишені!
Зухвало вигукував капітан команди суперників. Їхня група складалася з підлітків в однакових спортивних костюмах та захисних окулярах. Вони мали вигляд справжніх досвідчених атлетів.
-Ми, «Сніговий Фенікс», три роки поспіль тримаємо титул чемпіонів! І проти нас виходить купка іграшок та якийсь старий? Тобі до нас ще рости й рости. Тікай краще звідси, поки сухий!
-Ого... та вони тут справжні фанати запеклих снігових битв.
У кожній сфері є свої елітні профі. Команда «Сніговий Фенікс», яка складалася з місцевої молоді, своїм самовпевненим виглядом демонструвала повну переконаність у легкій перемозі.
-Тільки потім не скигліть і не вийте як побиті собаки, коли вам прилетить, ясно? Дивитися на сльози старого — це просто жалюгідне видовище!
-...Мені взагалі-то ще й тридцяти немає. Я не настільки старий, щоб мене дядьком кликати.
Важко зітхнув Клаель від цих постійних провокацій молоді.
-І ще... щодо мене, можете думати що завгодно, але якщо ви недооціните цих малюків, то гірко про це пошкодуєте.
-Ха, залиш ці байки для своїх пухнастиків! Краще відразу забронюй собі ліжко в лікарні, бо ми вас зараз живцем закопаємо!
-Досить теревенити. Матч ось-ось розпочнеться. Розійдіться по стартових позиціях.
Втрутився суддя, зупиняючи цей балаган.
Клаель зі своїми кумедними супутниками та учасники «Снігового Фенікса» розійшлися по протилежних боках майданчика. Кожен зайняв свою позицію, сховавшись за спеціально зведеними сніговими укриттями.
-Ну що... малюки, я розраховую на вас.
-"Кума-кума-куумааа!"
-"Гав-гав!"
-"Няяяя!"
-"Тр-р-р-р-р!"
Після слів Клаеля, іграшки почали завзято підстрибувати на місці. Схоже, зухвалі витівки суперників розлютили й їх. Від їхніх маленьких тіл аж віяло нестримним бойовим духом.
(Мені... навіть якось трохи шкода стає цих бідолах.)
Передбачаючи події, які мали розгорнутися за мить, Клаель іронічно посміхнувся.
(Мені дійсно ніяково перед цими затятими гравцями... але для цього самовпевненого хлопця, це буде хороший урок. Доведеться йому змиритися з тим, що він зв'язався не з тими, з ким слід.)
-Ну що ж... приготуватися, руш!
-Задай їм, Клаелю!
Суддя оголосив початок поєдинку. Почувши водночас підбадьорливий вигук Рейни, Клаель зачерпнув жменю снігу.
.
.
.
(П.П Ех згадую свої в дитинстві баталії сніжками, але там в бій йшли не просто сніжки, а з льодом, камінцями і тд, ех часи були (болючі, дуже болючі, інколи криваві, азхахаххаа))