Розділ 279
Майданчик фестивалю снігу був розділений на кілька секцій, у кожній з яких проводилася своя особлива подія.
-Що ці люди роблять? Вони кидаються снігом?
Рейна посмикала Клаеля за рукав і вказала пальцем на місце трохи далі від них. Там дві команди завзято жбурляли одна в одну снігові кулі.
-Це битви сніжками. Вони змагаються, кидаючи один в одного сніжки.
Пояснив Клаель.
Команди по п'ятеро людей ховалися за сніговими стінами-укриттями й відстрілювалися заздалегідь заготовленими снарядами. На краю ігрового майданчика стояв суддя, який підраховував кількість влучань.
-Ого, виглядає весело. Здається, долучитися може будь-хто... якщо хочеш, може, спробуємо й ми взяти участь?
-Ні в якому разі! Це не ті змагання, у яких личить брати участь такій особі, як леді Рейна!
Людьми, які панічно закричали, був зовсім не Клаель, а подруги Рейни.
-Саме так! Навіть якщо це просто сніг, жбурляти його в когось — це варварство!
-А що, як леді Рейна постраждає... ах, мені аж мороз по шкірі йде від однієї думки про це!
-Будь ласка, не робіть цього! У мене серце розірветься від хвилювання!
-Ц-це справді настільки серйозно?
Під таким натиском з боку подруг навіть Рейна трохи розгубилася. Називати звичайну гру в сніжки варварством — це, мабуть, уже перебір... але Клаель цілком розумів їхнє небажання пускати туди дівчину. Йому й самому не дуже хотілося бачити, як Рейна кидає в когось сніжки — або, що ще гірше, як сніжка влучає в неї.
(Та й... супротивники, скоріш за все, почуватимуться ніяково. Справа не лише в тому, що це Рейна, але хто наважиться швиргати снігом у дворянську леді?)
Не лише Рейна, а й її подруги були дівчатами з високоповажних родин. Навіть якщо це просто святкова розвага... необхідність кидати сніжки в таких панночок точно змусила б опонентів вагатися
-...Кидати сніг у «Святу» — це верх неповаги. Зло має бути висічене під корінь.
-Гм?
Вони повернулися на цей крижаний голос, але побачили лише натовп. Хто саме це сказав, залишалося загадкою. Схоже, десь поблизу вештався один із палких фанатів Рейни. Це робило її участь у грі ще більш неможливою.
-Ясно... якщо всі настільки категорично проти, я утримаюся.
Рейна відступила з трохи розчарованим виглядом.
Було прикро, що вони не зможуть насолодитися цією подією разом.
-Тоді, можливо, я піду й візьму участь сам?
Запропонував Клаель.
Навіть якщо Рейна не зможе грати, вона все одно отримає задоволення, вболіваючи за нього. Клаель хоч і був аристократом, але за його зовнішністю чи поведінкою це було важко сказати, на відміну від Рейни та її подруг. Супротивники навряд чи відчуватимуть перед ним такий сильний трепіт.
-Клаель?
-Так. Я зберу команду й долучуся, а ти, Рейно, будь ласка, вболівай за мене он звідти.
-Ось як... це хороша думка.
Рейна спочатку виглядала стурбованою, але швидко погодилася й кивнула.
-У такому разі я сама підготую для тебе команду. Будь ласка, зачекай хвилинку.
-Е? Підготуєш? Але ж ти нікого не знаєш у цьому місті...?
Клаель щиро здивувався її словам, але невдовзі з'явилися ті самі так звані товариші по команді.
-Ось, ці малюки захистять Клаеля.
-"Кума!"
Наче ніндзя, перед ними приземлилася маленька фігура. Там стояв — ну звісно ж — плюшевий ведмедик. І не він один. Поруч із ним з'явилися плюшевий собака, кіт і навіть китоголов із дивно тужливим виразом обличчя.
-...Ти хочеш, щоб я змагався в цій команді?
-Так, це залізобетонна команда!
"............"
Рейна гордо випнула груди.
Безперечно... плюшеві іграшки, у яких перебували «Святі Духи», мали топові бойові здібності. Вони могли б з легкістю розкидати навіть загін досвідчених солдатів. З такою командою вони дійсно могли б розраховувати на перемогу...
(Але брати участь у турнірі, коли твоя команда виглядає як дитячий ляльковий набір — це якось занадто соромно...)
Так подумав Клаель про себе, але в підсумку чарівна посмішка Рейни пересилила всі його сумніви, і він таки пішов реєструватися на битву сніжками. Він потай сподівався, що на стійці реєстрації їм відмовлять, але організатори охоче прийняли заявку з простої й веселої причини: «О, це виглядає кумедно».