Розділ 276
Хоча Юрій і притиснув Шуру своїм напором, той зрештою так ні в чому й не зізнався, продовжуючи мовчати. Поспостерігавши за тим, як викладач бавився з цим головним героєм, що явно страждав на синдром восьмикласника, Клаель повернувся до розмови.
-Ну, якщо є обставини, які заважають тобі говорити, то нічого не вдієш. Проте... те, що ти скоїв — це злочин. Ми змушені передати тебе принцу Еріку, Хайзене.
Ерік — кронпринц. Шаделія — високопоставлена особа з іншої держави. Крім того, на вечірці було багато людей. Якщо на таке місце вчиняють напад, то покарання за злочин не уникнути. Це не те, що Клаель чи Юрій могли б просто замовчати й покрити.
-Якщо ти підеш мирно, принц Ерік, швидше за все, не поставиться до тебе надто суворо... хоча є ймовірність, що співачка Шаделія вимагатиме покарання.
Кажучи це, Клаель чудово розумів, що така ймовірність дорівнює нулю. Шаделія — сестра-близнючка Шури. Вона знає, що її благословення було отримане ціною жертви брата, і через почуття провини завжди захищає його. Навіть коли Шура намагався її вбити, Шаделія не чинила жодного опору й була готова прийняти смертельний удар.
(Найімовірніше, Шаделія порадить не висувати звинувачень і відпустити його. Він не затримається під вартою надовго. Його мають скоро звільнити.)
Якби все йшло за сценарієм гри, то зараз Рейна спробувала б наставити Шуру на правильний шлях і зупинити його помсту. Зрештою, Рейна залишилася б із Шурою, нейтралізуючи його прокляття та ненависть.
-...Робіть що хочете. Оскільки моя помста провалилася, мені вже на все начхати.
Шура відвів погляд із незадоволеним виглядом.
Можливо, це були просто лінощі чи спроба набити собі ціну... але також було схоже на те, що йому й справді стало байдуже. Якщо його стратять, прокляття, що пов'язувало його з сестрою, наздожене й її. За будь-якого розкладу його помста здійсниться.
-Це ненормально! Тут узагалі-то йдеться про твоє життя, хіба ні?!
Проте... Юрій був не з тих, хто міг проігнорувати такі кинуті на вітер слова.
-Не кажи, що тобі начхати, коли накону твоє власне життя! Я особисто поговорю з принцом Еріком, тож не смій опускати руки й впадати у відчай!
-Угх, грр... Н-не підходь ближче...!
-Ні, навіть не думай!
-Д-добре. Добре, тільки припини плакати...
Юрій уже не просто кричав від гніву, а буквально заливався сльозами. Шура щиро запанікував, коли учитель в сльозах почав насуватися на нього.
(...Сьогоднішній ранок і справді сповнений веселощів. Може, зрештою щось із цього й вийде?)
Клаель починав думати, що, мабуть, буде цілком непогано залишити Шуру під наглядом Юрія. Поки Клаель зітхав через цю комедію, що розгорталася перед його очима, двері за його спиною відчинилися.
-Доброго ранку, Клаелю.
-А, Рейно. Ти теж прийшла?
До кімнати зайшла Рейна. Через її плече можна було розгледіти постаті трьох її подруг.
-Уже час сніданку, знаєш? Тебе ніде не було видно, тому ми пішли тебе шукати.
-А, вибач. Я вже йду... Містер Юрій, ходімо, поки що.
-Агх.
Коли Клаель схопив Юрія за комір і відтягнув убік, з уст вчителя вирвався короткий вскрик. Обличчя Шури пом'якшало від полегшення, і він розслаблено опустив плечі.
-Будь ласка, більше не підпускайте його до мене...
-Тобі не слід так зневажливо говорити про вчителя...
"............"
-Коли принц Ерік прибуде, обов'язково поясни йому ситуацію як слід! Інакше тебе точно заарештують!
Забравши з собою Юрія, вони залишили кімнату. Поруч із Шурою, який відвів погляд — не від них, а конкретно від Юрія, — плюшевий ведмідь віддав їм честь на прощання.