Розділ 275
Шура, який ледь не вдушився, якось прийшов до тями. Втихомирений Юрієм та нагодований, Шура Хайзен нарешті, схоже, заспокоївся.
-...Я думав, що помру.
-Вибач... я просто запанікував...
-Хех...
Юрій склав руки разом і вибачився з розкаяним виглядом. Шура зиркнув на нього, а потім швидко відвів погляд і замовк.
(А, точно як у грі. І чого він тепер дується?)
Клаель подумки зітхнув. Йому ніколи особисто не подобався персонаж на ім'я Шура Хайзен. Він міг зрозуміти, що Шура був жертвою нещасної долі, проклятий одразу після народження, і в підсумку опинився в ізоляції, щоб не приносити нещастя тим, хто поруч.
(Я розумію, що в нього можуть бути причини таїти образу на весь світ... але все одно я не можу пробачити йому те, що він затягнув Рейну у свої проблеми.)
У фіналі маршруту Шури, Рейна втрачає свою силу «Святої». Після цього вона тікає з Шурою, і вони живуть разом, але... бачити людей, які страждали через втрату благословення «Святої», завдавало їй болю.
(Не те щоб він лиходій. Він не лихий, але... він усе одно мене бісить!)
Рейна заслуговує на щастя більше за будь кого. Як фанат, це було єдине, у чому Клаель ніколи не міг піти на компроміс. Шура не винний. Він може бути жертвою... але це зовсім інша справа.
-Шуро Хайзене... можна тебе на пару слів?
"............"
-Ти, можливо, вже знаєш, але я Клаель Бірн. А це містер Юрій Канеста. Ми обоє — викладачі в академії, де ти навчаєшся.
"............"
Клаель заговорив, але Шура лише мовчки повернув погляд у його бік.
-Ми знаємо, що ти маєш здатність — чи, швидше, таку статуру, — яка дозволяє перетворюватися на чорного лева. Це ж ти напав на вечірку, чи не так?
"............"
Шура продовжував мовчати. Він не заперечував, що було рівносильно зізнанню.
(Ну, я й так це знав.)
-Твоя ціль... це співачка Шаделія, правильно?
-Тц...!
Вираз обличчя Шури змінився. Він округлив очі й уп'явся поглядом прямо в Клаеля.
-Звідки ви про це знаєте?
-Тому що я теж був на тій вечірці. Чорний лев, здавалося, весь час мітив саме в неї. Завдяки принцу Еріку та іншим нічого серйозного не сталося.
-...Якби не вони, я б уже покінчив із цією жінкою.
Він, схоже, більше не збирався цього приховувати. Шура з гірким виразом обличчя виплюнув слова образи.
-Я був так близько до того, щоб убити її. Це був мій шанс... вони реально дратують. Я ж казав їм раніше триматися від мене подалі.
-Чому ти намагався вбити співачку?
Цього разу запитав не Клаель, а Юрій, який сидів поруч.
-Я знаю про тебе, Хайзене. Ти намагаєшся ні з ким не спілкуватися, але ти серйозний на заняттях, поливаєш квіти в саду після уроків, і я бачив, як ти акуратно розставляєш книжки в бібліотеці. Ти не з тих поганих хлопців, які можуть завдати комусь шкоди без причини. Якщо щось трапилося, будь ласка, розкажи нам.
Слова Юрія змусили Шуру остовпіти. Клаель був здивований не менше. Він не очікував, що Юрій спостерігав настільки уважно.
(Він викладає довше за мене, тому немає нічого дивного в тому, що він знає своїх студентів... але знати так багато про самотнього та відстороненого Шуру Хайзена...)
Він справді хороший вчитель. Від цього усвідомлення, Клаеля ніби раптово прозрів.
(...Чекай, Шура Хайзен поливає квіти в саду? Я цього не знав.)
Це очевидно, але є багато речей, які не були показані в грі. Мабуть, варто ще більше поважати Юрія за те, що він помічав такі деталі.
-Тож якщо тебе щось турбує, поговори з нами! Як твій учитель, я ніколи не полишу тебе, Хайзене!
-Угх, грр... Ви нічого не знаєте...
Під тиском напористого викладача, Шура помітно збентежився.
-Саме тому, що я не знаю, я і хочу зрозуміти! Казати «мене ніхто не розуміє», коли ти сам не хочеш говорити — це просто егоїзм, Хайзене!
-Грр-гх...
-А за цим насправді доволі весело спостерігати...
Те, як Юрій відчитував Шуру, також було чимось, чого ніколи не траплялося в грі. Клаель перестав розмовляти й просто спостерігав за тим, як ці двоє спілкуються між собою.