Розділ 274
-Ох... це був усього лише сон.
Здається, мені наснився якийсь кошмар.
Клаель протер сонні очі й підвівся з ліжка. Цей сон залишив по собі неприємний післясмак... але зрештою, це був лише сон. Немає сенсу через нього перейматися.
Коли він глянув на годинник, до сніданку залишалося ще трохи часу. Клаель закінчив перевдягатися й уже збирався виходити з кімнати.
-А... доброго ранку, містер Клаель.
У цей момент із боку вбиральні з'явився Юрій. Схоже, він уже завершив свої ранкові приготування.
-Доброго ранку, містер Юрій. Ви сьогодні рано.
-Так, я збирався провідати Хайзена.
-А... ви про Хайзена.
Шура Хайзен, якого вони підібрали вчора на зворотному шляху, перебував під замком в одному з готельних номерів. Якщо запитати, чи був він лиходієм — це залишалося спірним питанням... але напад на вечірку, де був присутній кронпринц, точно вважався злочином.
Вони вже відправили посланця до Еріка, щоб повідомити, що нападником у подобі чорного лева виявився Шура, і що його схопили.
-Я вже попросив персонал готелю приготувати сніданок. Його ж треба чимось годувати...
-......Ваша правда. Я піду з вами.
Навіть будучи зв'язаним, Шура ніс у собі небезпечне прокляття. Клаелю було неспокійно відпускати Юрія до нього наодинці.
Клаель та Юрій разом вийшли в коридор готелю й попрямували до кімнати, де тримали Шуру. По дорозі вони забрали в коридорного тацю із сендвічами й увійшли в номер.
-Вибачте за вторгнення, ми заходимо.
-Ведмідь?
Коли вони переступили поріг, перед ними постала фігура зв'язаного юнака. І... плюшевий ведмідь, який виконував роль охоронця, також був там.
-Дякую за службу. Вибач, що залишив варту на тебе.
-"Кума-кума."
Ведмедик помахав своїми короткими лапками, наче кажучи, що все гаразд і не варто хвилюватися.
Якраз позаду ведмедя завовтузився Шура, який лежав зв'язаним на підлозі.
-Ти вже прокинувся, Хайзене?
-............Приберіть від мене цю штуку.
Коли Клаель звернувся до нього, Шура лише важко застогнав.
-Воно стоїть прямо переді мною, поки я сплю, і це зводить мене з розуму... чому плюшева іграшка ходить і рухається?
-О... я вже й забув, коли востаннє чув настільки тверезі та розсудливі слова.
До цього часу він вже звик сприймати світ, де рухаються плюшеві іграшки, як належне. Почувши слова Шури, Клаель усвідомив, що його власне сприйняття нормальності серйозно притупилося.
-Хайзене, ти як? Ніде не болить?
Опустившись на коліна поруч із Шурою, Юрій узяв із таці сендвіч.
-Це сніданок. Будь ласка, поїж.
-......Не підходь до мене.
Юрій підніс сендвіч ближче, але Шура крутився всім тілом, намагаючись відсторонитися. Однак, оскільки він був міцно зв'язаний мотузкою, збільшити дистанцію йому не вдалося.
-Якщо ти наблизишся, то постраждаєш. Тікай геть.
-Збоку це звучить як чистокровний синдром восьмикласника...
Зітхнув Клаель.
Шура з цією своєю пов'язкою на оці та загорнутий у пальто мав доволі дивакуватий і чудернацький вигляд... але справа була зовсім не в підлітковій фантазії. Він просто приховував знівечене прокляттям звірине тіло.
-Усе гаразд, я зовсім не страшний. Зрештою, я викладач академії.
-Що... я ж сказав, відчепись від мене!
-Так, так. Просто вкуси бодай раз. Тут є шинка, виглядає дуже апетитно.
-Мгх...!
Ясно посміхаючись, Юрій силоміць заштовхав сендвіч йому до рота, наче втихомирював уперту дитину. Як педагог із великим досвідом, він, схоже, звик мати справу з бунтівними студентами. Попри свою м'якість, у таких речах він виявляв неабияку непохитність.
-Ну ж бо, жуй як слід. Не хвилюйся, там немає нічого отруйного.
-Мгх! Гмм-гмм-гммгх!?
Шура відчайдушно пручався. У цей момент полиця неподалік чомусь раптово захиталася, і декоративна статуетка полетіла згори до низу.
-Обережно!
Мимовільно крикнув Клаель.
Декорація летіла прямо на голову Юрію. Схоже, активувалося те саме прокляття, яке приносило нещастя кожному, хто перебував поруч із Шурою.
-"Кума!"
Але... ведмедик зреагував швидше за Клаеля. Він перехопив падаючу статуетку прямо в повітрі, а іншою лапою притримав хитку полицю.
-О, вражає...
Ведмідь, у якому перебував «Святий Дух», мав бойові здібності, що значно перевершували сили Клаеля. Такий дрібний нещасний випадок для нього нічого не значив.
-Ой? Щось сталося?
Юрій повернувся й спантеличено нахилив голову.
Він, схоже, навіть не помітив, що над ним щойно нависла небезпека.
-Ні... нічого.
-Ось як. Ну тоді тримай другий сендвіч.
-Мгхххххх!
Процес примусового годування відновився. З веселою посмішкою, Юрій продовжував запихати сендвіч у рот Шурі.
-Містер Юрій... будь ласка, дайте йому спочатку води.
-А.
-М-мгх...
Зауваження Клаеля та непритомність Шури, який закотив очі від задухи, сталися одночасно.
-Хі-і-і-і-ік! Ц-це погано!
Запанікувавши, Юрій схопив глечик і почав швидко поливати водою хлопця, який ледь не вдушився від надмірного годування.