Розділ 272
Після вечері Клаель та інші розійшлися по своїх кімнатах. Кожен проводив час як заманеться аж до самої ночі... коли раптом Клаель вирішив вийти зі свого номера.
-Може, ще раз зануритися в гарячі джерела...
Чомусь не маючи змоги заснути, він пішов коридором у напрямку відкритої лазні, намагаючись не створювати зайвого шуму.
-Холодно...!
Щойно він ступив на вулицю з роздягальні, як холодне повітря вкололо шкіру. У купальні під відкритим небом більше не було гостей. Вона була повністю в його розпорядженні. Клаель швидко пішов до гарячого джерела, намагаючись не посковзнутися.
-Гаряче...!
Коли він облив тіло гарячою водою з відерця, тепло різко вдарило по змерзлій шкірі. Поєднання холоду та жару — це і був справжній шарм зимових джерел просто неба.
-Кх...!
Глибоко видихнувши, він зібрався з силами й занурився в джерело. Пара затягла все перед очима білою пеленою, через що нічого не було видно. Він пішов у воду по самі плечі й почав подумки рахувати: «Один, два, три...»
-А-ах... тіло вже звикає.
Зрештою організм адаптувався до жару гарячого джерела. Тепло розлилося всім тілом, приносячи блаженне розслаблення в кожен куточок. Через пару він і не помітив... але, схоже, йшов сніг. Не дивно, що було так холодно.
(Суміш тепла й морозу... це дійсно сама суть зимових гарячих джерел.)
Ніжачись у воді, він знову відчув себе справжнім японцем. Мить чистого щастя. Це був розкішний час, який здавався справжнім раєм.
(Та ще й усе це тільки для мене... оце так розкіш...)
-Хух...
-Тут просто чудово, Клаель.
-А, і справді—!?
Він уже збирався на автоматі відповісти на цей голос, але вчасно прикусив язика.
-Р-Рейно!?
-Так, це я. Ти теж прийшов на гарячі джерела, Клаель?
Голос належав Рейні. Він лунав з іншого боку стіни, що розділяла чоловічу та жіночу лазні. З полегшенням усвідомивши, що вона не вдерлася на чоловічу половину, Клаель важко видихнув.
-А... Тобі теж не спалося, Рейно?
-І це також, але небо сьогодні таке красиве. Я подумала, що було б чудово насолодитися гарячими джерелами, дивлячись на нічний небосхил.
-Небо...?
Коли Клаель підвів голову — там і справді яскраво сяяв повний місяць. Попри тонкі хмари та сніг, що продовжував падати, місяць було чітко видно. Світло місяця відбивалося від сніжинок, які, падаючи на землю, виблискували наче в калейдоскопі.
-Ось як... На це дійсно варто подивитися.
-Правда ж? Я рада, що змогла побачити це разом з тобою, Клаель.
З-за перегородки почувся її голос, який звучав трохи радісніше, ніж зазвичай.
-Раз вже ми тут, чи не будеш ти проти, якщо я перейду до тебе?
-Звісно ж ні.
-......Я думала, що зможу просто проскочити, якщо наполягатиму, але, схоже, не вийде.
Її піднесений тон одразу змінився на розчарований. Вона справді думала, що зможе діяти за обставинами? Клаеля не так легко провести.
"............"
Хоч він і не бачив її обличчя, Рейна замовкла, здається, трохи образившись. Можливо, це був ідеальний момент... Клаель вирішив запитати про те, що не давало йому спокою.
-Рейно... що ти думаєш про нього?
-Про нього... кого ти маєш на увазі?
-Ну, про того, кого ми зустріли ввечері. Шуру Хайзена.
-А... про того чоловіка, який перетворився на лева?
Попри все, що сталося, вона навіть не пам'ятала його як слід. Схоже, Рейна взагалі викинула його з голови.
(Вона навіть не запам'ятала людину, яка перетворилася на монстра... наскільки ж їй байдуже на нього?)
Шура мав бути одним із головних героїв, але, судячи з усього, Рейна ніколи б не обрала його сюжетний маршрут. Клаель, який не міг підтримувати гілку Шури, відчув легке полегшення.
-Так... про нього. Його перетворення на монстра та все інше — що він взагалі за людина?
Він уже знав відповідь, але все одно запитав Рейну. Йому хотілося дізнатися, скільки вона встигла зрозуміти.
-Дай-но подумати... це лише мої припущення, але можна?
Після короткої паузи Рейна відповіла на запитання Клаеля.
-Я думаю, що він, найімовірніше, проклятий. Через це прокляття він перетворюється на лева й приносить нещастя всім навколо.
-Прокляття, ось як... До речі, а сила «Святої» може його врятувати?
-Ні.
Вона відповіла миттєво. Це була відповідь без жодної секунди вагань.
-Чи то «Свята», чи сама Богиня... ніхто не може врятувати людину, яка сама не бажає порятунку. Богиня протягує руку лише тим, хто сам прагне собі допомогти... Того, хто поглинутий лише помстою та ненавистю, ніхто не в силах урятувати.
-...Зрозуміло.
Слова Рейни були жорсткими. Надзвичайно суворими. Хтось міг би подумати, що це не в’яжеться з її характером... але Клаель міг із упевненістю сказати, що вона не помиляється.
(Спосіб урятувати його, можливо, й існує... але це принесе нещастя багатьом іншим. І сама Рейна опиниться серед них.)
Фінал маршруту Шури був щасливо-нещасним закінченням. Замість того, щоб хтось отримав порятунок, усе зводилося до того, що всі ставали однаково нещасними.
(Такий фінал зовсім не личить Рейні... Вибач, Хайзене, але тобі доведеться розбиратися з цим самотужки.)
-Клаелю, ти точно впевнений, що мені не можна туди?
-Ні, не можна.
-Уу-у...
Клаель відхилив цю повну надії затію. З жіночої лазні почулося незадоволене бурмотіння Рейни, але він просто занурив голову під воду, удаючи, що нічого не почув.
.
.
.
(П.П Ахахахха, Рейна не втрачає надії.)