Розділ 270
-Клаель, Клаель!
-Н-н-гх...
-Завірюха вщухла. Повертаймося.
-А, вибач. Я міцно заснув...
Клаель збирався лише трохи подрімати, але, схоже, провалився в досить глибокий сон. Точного часу він не знав, але за відчуттями вже вечоріло.
-Як довго я спав?
-Приблизно годину. Не так уже й довго.
-Зрозуміло... О, сніг і справді припинився. А я вже думав, що нам доведеться просидіти тут до ранку.
Навіть за наявності вогню та їжі, проводити ніч у гірській хатині, Клаелю геть не хотілося. Куди краще з'їсти смачну вечерю в готелі, зануритися в гарячі джерела й заснути в м'якому ліжку.
-Якби стало ще темніше, спускатися було б важко... Добре, що все закінчилося до заходу сонця.
-Так, ходімо?
Настрій Рейни явно покращився. Клаель поняття не мав, що саме її так роздратувало раніше... але був радий, що вона знову заспокоїлася.
Вони залишили хатину й почали спускатися визначеним маршрутом. Коли вщухла та люта хуртовина — сніг повністю влігся, а видимість стала чудовою. На шляху стояли вказівники, тож це була цілком звичайна гірська стежка.
-О, Клаелю! Рейно!
-Юрій. Щось трапилося?
-Звісно трапилося! Ви обоє раптово зникли, я собі місця не знаходив від хвилювання!
Спустившись із гори, вони нарешті зустрілися з Юрієм. Поруч із ним стояли три подруги Рейни. Схоже, всі були цілі та неушкоджені.
-Сніг раптово повалив стіною, і не встиг я оком змигнути, як вас уже й слід простиг! Я так злякався!
-А, перепрошую за це. З вами все було гаразд?
-Так, буран швидко вщух. Чесно кажучи, ми більше здивувалися тому, як саме ви вдвох примудрилися зникнути.
-...Ось як.
Це й справді було дивно... усе виглядало так, ніби вони просто телепортувалися й раптово заблукали. Чому вони взагалі загубилися — досі залишалося загадкою.
"............"
Клаель мигцем глянув на Рейну, яка йшла позаду, але та лише відвела погляд із абсолютно невинним виразом обличчя. У хатині вона поводилася дивно й ображено... але зараз принаймні повернулася до норми. І що це взагалі було?
(Ну, якщо заблукати під час лижної прогулянки, то будь-хто втратить настрій. Рейна точно тут ні до чого, тож краще просто швидше повернутися до готелю.)
-Вибачте, що змусили всіх хвилюватися. Уже сутеніє, тож ходімо до готелю?
Хоча й стався невеликий інцидент... на сьогодні план був простий: повернутися, відпочити й повечеряти. Клаель та інші вирушили назад... але неприємності — штука прискіплива. Якщо вони вже починаються, то сиплються одна за одною.
-О... хіба то не хлопець із нашої академії?
Юрій помітив його першим. Він указав пальцем на юнака, який ішов узбіччям стежки.
-Його, здається... Хайзен звали, так?
-А... так. Це Шура Хайзен.
Обличчя Клаеля напружилося. Оскільки зараз розгорталася подія співачки Шаделії, він здогадувався, що цей хлопець десь поблизу... але не очікував наткнутися на нього ось так просто.
-Мабуть, він теж приїхав на відпочинок. Хоча від нього так і віє аурою «не підходь до мене»...
-Ага, він і в академії ні з ким особливо не спілкується... Ай!
Раптом скрикнув Юрій.
Шура, який до цього просто йшов стежкою, раптово схопився за груди й почав корчитися від сильного болю.
-Хайзен! Ти в порядку!?
-А... містер Юрій!
Перш ніж Клаель устиг його зупинити, Юрій уже кинувся до Шури, який упав на коліна від мук.
-Тримайся, Хайзен!
-Не... підходь... Ближче... Тікай...!
-Не час для цього! Тобі треба до лікаря...!
-Забирайся... Угх, Г-Я-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А!?
-Е...!?
І тоді... це сталося. Шура з диким болем роздер пальцями одяг на грудях, і його тіло почало стрімко роздуватися й трансформуватися.
-Р-Р-Р-РИ-И-И-И-И-И-И-И-И-И!
Шура перетворився. На чорного лева завбільшки з африканського слона. Цю подобу неможливо було переплутати... це був той самий монстр, який учора, ввечері вчинив погром на вечірці.
-Р-Р-Р-РИ-И-И-И-И-И-И-И-И-И!
-Що... що це!? Хайзен!?
-Юрій! Обережно!
Крикнув Клаель і спробував підбігти до колеги.
Але... не встиг він зробити й кроку, як чорний лев замахнувся величезною лапою, збираючись розірвати Юрія гострими пазурами.
-Ай, та ну ні... зав'язуй уже з цим.
-А...
-Грах!?
Чудовисько просто здуло. Наткнувшись на бар'єр, який розгорнувся прямо перед Юрієм, лев відлетів назад і покотився стежкою, перевертаючись через голову.
-Ми взагалі-то йдемо додому вечеряти, так що припиняй цей цирк.
-Рейно...
Стоячи поруч із Клаелем, Рейна тримала руку витягнутою в бік Юрія. Нехай Шура Хайзен і був одним із головних героїв... але з абсолютно байдужим виразом обличчя, Рейна розібралася з цим інцидентом так, наче їй просто заважали пройти.
.
.
.
(П.П Ну так він і правда їй заважав проводити час з Клаелем, вона за це готова і вбивати хахахаха)