Розділ 269
-Завірюха, схоже, навіть не збирається вщухати.
-Так...
За вікном продовжував лютувати сильний снігопад. Проте... всередині гірської хатини завдяки вогню було тепло, і жодного дискомфорту не відчувалося. Принаймні, не було потреби в події, яку часто можна побачити в романтичній манзі — на кшталт «роздягнутися, щоб зігріти одне одного своїми тілами».
-М-м-м...
-Щось не так, Рейно?
-Нічого.
Втім, була одна проблема... Рейна чомусь поводилася незвично похмуро. Можливо, вона засмутилася через те, що лижна прогулянка була зіпсована.
-Шкода, що так вийшло сьогодні... але наша подорож тільки почалася. Навіть якщо сьогодні не склалося, попереду ще завтрашній день.
"............"
У відповідь на слова Клаеля, Рейна кинула на нього докірливий погляд. Клаель лише спантеличено нахилив голову через таку несподівану реакцію... але з погодою нічого не вдієш. Рейні залишалося тільки змиритися.
-Хе-е-ем... Щось мене в сон клонить. Я трохи відпочину.
З досвіду минулого життя, Клаель знав... жінки іноді стають похмурими без жодної видимої причини. У такі моменти все, що каже чоловік, марне. Залишається тільки чекати, поки шторм вщухне.
Загорнувшись у ковдру, ніби намагаючись утекти від реальності, Клаель поринув у сон.
〇 〇 〇
-С-с-с, с-с-с...
-............Клаелю.
Дочекавшись, поки Клаель міцно засне, Рейна тихо підсунулася ближче. Вона обережно скорочувала дистанцію, намагаючись його не розбудити.
"............"
Опинившись зовсім поруч, вона пильно вп'ялася в нього поглядом, наче намагаючись назавжди закарбувати його образ у своїй пам'яті. Вона протягнула руку з-під ковдри до Клаеля... але одразу ж опустила її.
-М-м-м...
(Якщо я торкнуся його, він точно прокинеться.)
Рейна з досадою прикусила губу.
-Уже майже захід сонця... Гадаю, на сьогодні досить.
Вона була щаслива залишитися наодинці з Клаелем, але зовсім не збиралася створювати йому проблеми. Вона просто скористалася раптовою завірюхою, щоб заманити його до цієї гірської хатини... але на цьому розваги закінчилися.
-Нічого не вдієш. Залишимо решту на інший раз.
Рейна обережно підвелася, щоб не розбудити Клаеля... і повернулася назад. За її спиною нізвідки з'явилися двері. Це були ворота телепортації, створені самою Рейною.
Коли Рейна переступила поріг воріт... на іншому боці опинилася засніжена гора, у самому епіцентрі лютої завірюхи.
-Г-Р-Р-РИ-И-И-И-И-И-И-И-И-И!
І там... посеред буревію височіла постать величезного монстра, який вивергав крижаний подих. Схоже на білого дракона чудовисько випліскувало з пащі лід і сніг, розкручуючи завірюху.
-То це ти крижаний дракон, який живе на цій горі... і що ж тебе так сильно турбує, що ти влаштував тут цей буран?
-Г-Р-Р-РИ-И-И-И-И-И-И-И-И-И!
-Завдяки тобі я змогла залишитися наодинці з Клаелем... але тепер це починає дратувати. Будь ласка, припини.
-Р-Р-Р-РИ-И-И-И-И-И-И-И-И-И!
-......Тож ти не збираєшся слухати. Що ж, добре.
Рейна тихо зітхнула, дивлячись на дракона, який продовжував вивергати лід та сніг.
-Це було попередження... а тепер це погроза.
-"Грох!?"
Повітря навколо Рейни змінилося. Не лише атмосфера стала крижаною, але й її зовнішній вигляд почав трансформуватися. Її тіло засяяло білим світлом, за спиною виросли ангельські крила, а в правій руці з'явився спис, вищий за неї саму. Вкритий геометричними візерунками, він виглядав як легендарна зброя з міфів.
-"Кума!"
-"Гав-гав!"
І тоді... навколо неї з'явилися ангели з головами плюшевих іграшок, які стали на захист Рейни.
-Іди геть негайно. Інакше...
-Г-Я-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А!
Крижаний дракон видав схожий на крик зойк і припинив вивергати лід і сніг. Панічно махаючи обома крилами, він кинувся тікати в напрямку гірської вершини.
-Можливо, я трохи зігнала на тобі злість... але вже майже час вечері, тож потрібно повертатись додому.
Зітхнувши, Рейна провела поглядом дракона, що тікав.