Розділ 267
-Оце так... Мені відмовили.
Пояснивши ситуацію Клаелю та Рейні й зазнавши невдачі зі створенням команди, Ерік вийшов із готелю й подивився вгору. Він важко, глибоко зітхнув, дивлячись на небо, з якого невпинно падав сніг.
(За можливості я хотів би заручитися підтримкою Рейни... але мені все-таки відмовили.)
Бажання Еріка попросити Рейну про допомогу не було продиктоване якимись прихованими мотивами. Він просто вважав, що розмова з людиною, з якою він збирався зустрітися — співачкою Шаделією — пройшла б набагато легше, якби Рейна була поруч. Співачка Шаделія була особливою істотою. Хоч вона й не була «Святою», вона могла використовувати дивовижні сили; ходили навіть історії про те, як вона вгамовувала чуму та катастрофи.
Однак... до нього доходили й деякі підозрілі чутки. Що джерело її сили лихе, або що вона отримала її, приносячи жертви... він чув подібну тривожну інформацію.
(Ось чому я хотів, щоб Рейна була поруч і висловила свою думку... але, схоже, усе буде не так просто.)
Навіть будучи кронпринцом, Ерік не міг змусити Рейну до чогось проти її волі. Рейна була «Святою». Незамінною людиною, яка в певному сенсі була навіть важливішою для країни, ніж сам Ерік. Примус «Святої» міг накликати гнів Богині. Існували навіть перекази про королівських осіб, яких уразила блискавка за те, що вони силою змушували «Святу» до шлюбу.
(Якщо я не можу розраховувати на допомогу Рейни, мені доведеться вирішити це самому... Ні, я не один. Мені пощастило мати товаришів і наречену, на яких я можу покластися.)
На щастя, Вінсент та інші зголосилися допомогти в цій справі. Його наречена, Морква Лорел, була донькою герцога, вміла вести розмову та мала досвід у переговорах. Вона обов'язково допоможе в діалозі зі співачкою Шаделією.
-Я знаю... мені пощастило набагато більше, ніж я того заслуговую.
З такими надійними товаришами та турботливою нареченою, чого ще він міг бажати?
(Я жадібний. Попри те, що маю так багато, сама лише відсутність Рейни поруч змушує мене відчувати цю «неповноту».)
Відчуваючи порожнечу в грудях, Ерік тупнув по снігу під ногами. Немає сенсу бажати того, чого не можеш мати... Якщо не можеш отримати допомогу Рейни, доведеться давати раду самому.
-Гм?
"............"
Ерік уже збирався повертатися до свого готелю в екіпажі, як раптом помітив постать на узбіччі дороги. Спочатку він подумав, що це просто перехожий, але виявилося, що це дехто знайомий — і чомусь ця людина шкутильгала.
-Гей, ти!
"............"
Коли Ерік гукнув хлопця, той повернувся, і їхні погляди зустрілися. Хлопець був студентом Королівської академії. Він мав похмуре обличчя, був одягнений у чорне пальто з довгим шарфом, а його ліве око закривала пов'язка.
-Ти ж Шура Хайзен, правильно? Щось трапилося?
Ерік згадав ім'я хлопця. Шура Хайзен... Так, саме так звали цього студента. Шура шкутильгав, а з-під колош його штанів капала кров. Схоже, він був поранений.
-Що це за рана!? Дай я її вилікую. Сідай в екіпаж!
-...Дай мені спокій.
Проте Шура не звернув на Еріка жодної уваги й спробував піти геть. Ерік швидко схопив його за плече, силоміць зупиняючи.
-Зачекай! Ти не можеш просто ігнорувати таке поранення...
-Це ти перший підняв на мене руку... Тож відповідай за це.
-Га!?
Одразу після цього, по голові Еріка прийшовся удар. Гілка дерева неподалік влучила йому прямо в череп. Гілка, що зламалася під вагою снігу, прилетіла точно в голову кронпринца.
-Гв-в, ах...
-Хех...
Залишивши Еріка, який впав на землю, похмурий хлопець — Шура Хайзен — потяг свою поранену ногу й пішов геть.