Розділ 265
Завдяки зусиллям Еріка та інших, а також підтримці Вінсента, чорного лева вдалося прогнати.
Хоча деякі люди порізали руки й ноги склом або постраждали від падіння під час втечі... усіх їх вилікувала Рейна. Жодних серйозних проблем не було, і їм вдалося успішно закрити цю раптову подію з нападом.
На той час всі вже евакуювалися на вулицю.
-Ти як, Рейно?
-Я рада, що ніхто серйозно не постраждав.
Коли Клаель запитав Рейну, вона відповіла йому світлою посмішкою. Вона надала допомогу багатьом пораненим... але не виглядала особливо втомленою.
-І все ж... що то був за величезний лев? Від нього віяло чимось дивним. Він не зовсім схожий на звичайного монстра...
Рейна також відчула, що з цим чорним левом щось не так. Цей сумнів був цілком виправданий... адже той звір був не просто звичайним монстром, а істотою з важливою роллю в цій події.
-А... Рейно. Чи знаєш ти студента на ім'я Шура Хайзен?
-Шура... ні, не знаю. А хто це?
-Нічого, якщо не знаєш, то й не переймайся.
"............?"
Коли Клаель побачив, як Рейна спантеличено нахилила голову, він додав:
-Не зважай на це.
Шура Хайзен був студентом Королівської академії та одним із головних героїв гри. Він глибоко пов'язаний із цією подією... але, схоже, з Рейною вони досі не перетиналися.
(Вона, мабуть, і рівень прихильності з ним не піднімала... У такому разі, гадаю, цю частину ми можемо просто ігнорувати?)
-Леді Шаделія, ви в порядку? Ви не поранені?
-...Так, дуже дякую.
У глибині залу, Ерік допомагав співачці Шаделії підвестися. Співачка, яка впала після нападу чорного лева... була блідою як смерть, а на її обличчі чітко читався страх. Це цілком природно після нападу монстра... але справа була не лише в цьому. Шаделія знала цього чорного лева.
-І все ж... чому Вінсент тут?
-Ага, серйозно, твоя раптова поява нізвідки так налякала мене!
Тим часом Вілл і Луєй затиснули в куті Вінсента, який з'явився посеред битви.
-Та немає якоїсь особливої причини. Я тренувався в горах, але ведмідь знищив мої запаси їжі. Тож я спустився в місто, щоб поповнити провізію, і натрапив на цей хаос. Чесно кажучи... це я мав би запитати, чому на вас напали.
-Ми й самі не знаємо. Ми просто прийшли на вечірку, коли цей чорний лев раптово вдерся всередину.
-Гм-м... а чому тоді Мелоні тут?
-Ем... я тут за компанію з Луєй...
Члени студентської ради вели між собою розмову. Здавалося, цю ситуацію можна спокійно залишити на них. Принаймні, Клаелю тут точно не було чого робити.
(З цією подією ми нічого не вдіємо... Залишимо її головним героям.)
-Рейно, ходімо й ми звідси?
-Так, мабуть, варто.
Усіх гостей вечірки вже евакуювали. Те саме стосувалося Юрія та подруг Рейни. Клаелю та іншим тут більше ні чого було робити.
-Повертаймося до нашого готелю.
-Яка марна трата такої вечірки... Я сита десь на вісімдесят відсотків, але, мабуть, можу вдовольнитися і цим, оскільки вдалося поїсти смачної їжі.
Рейна виглядала дещо незадоволеною, кидаючи погляди на перекинутий стіл і розкидані страви. Хоча здавалося, що вона з'їла чимало, вона, очевидно, ще не наїлася досхочу.
-...Замовимо обслуговування в номер, коли повернемося до готелю?
-Так! Поїмо разом, Клаель!
-...Я утримаюся. Я вже ситий.
-Клаель, у тебе такий малий апетит, чи не так? Може, мені теж варто бути стриманішою...?
-Ні, Рейно, будь ласка, їж скільки забажаєш. Так буде краще для всіх.
За такою розмовою Клаель і Рейна покинули місце проведення вечірки. Надворі вони возз'єдналися з Юрієм та іншими й повернулися до готелю, де зупинилися.
.
.
.
(П.П А Рейна все така ж ненаситна як завжди, в плані Клаеля і їжі хд)