Розділ 262
Мелоні Бред була однією зі членів студентської ради, відповідальною за загальні справи. З її каштановим волоссям, заплетеним у тугі коси, окулярами та зразковою поведінкою, вона виглядала як ідеальна відмінниця.
Але сьогодні вона випромінювала зовсім іншу атмосферу. Одягнена в охайну світло-блакитну сукню, з розпущеним волоссям і без окулярів, Мелоні нагадувала юну леді з вищого світу. Мабуть, через те, що вона не звикла до такого вбрання, її щоки палали від ніяковості.
-Рейно-оні, я такий щасливий бачити тебе тут! Це справжня доля!
Якби була якась проблема... то це те, що Мелоні приїхала разом із головним героєм, Луєй Біскіт. Луєй, як завжди, невимушено заговорив із Рейною, але та зустріла його лише холодним поглядом.
-Чому ви вдвох разом?
-А... ну, це...
Після короткого запитання Рейни, Луєй помітно розгубився. Здавалося, про це було важко говорити.
-Невже ви... подорожуєте разом?
Клаель озвучив думку, що прийшла йому, помітивши дистанцію між ними.
Луєй виглядав ніяково.
-Ні, ну... просто в мене не було ніяких планів на зимові канікули. Вдома з родиною все якось складно, і я просто подумав, що хочу поїхати кудись далеко...
-Якщо згадати... Біскіт, ти ж запрошував мене в подорож перед зимовими канікулами? Казав, що хочеш відвезти мене в якесь особливе місце.
Тихо промовила Рейна.
Якби Рейна обрала рут Луєй, вони б поїхали в таку подорож удвох.
-Мейлі та інші дівчата теж запрошували мене, а я не хотіла їхати на ніч із кимось, із ким не була близька, тому відмовила тобі... але ти запросив замість мене Бред?
-Ого... ну це вже занадто низько.
Мимоволі пробурмотів Клаель.
Дії Луєй були просто огидними. Запросив Рейну, отримав відмову, а потім покликав Мелоні і приїхав сюди кататися на лижах. А тепер, випадково зустрівши Рейну, він знову ввімкнув свій звичний режим «оні-чан».
(Як чоловік... як людина, це просто жалюгідно. Він зовсім не схожий на свого ігрового персонажа.)
Через дивну поведінку Луєй, погляди всіх присутніх, включно з Клаелем і Рейною, стали крижаними. Навіть у грі персонаж Луєй Біскіт був інфантильним і егоїстичним — хлопцем, чия незрілість і відсутність розвитку виділялися на фоні інших. Саме тому героїня гри не могла покинути його, хотіла опікуватися ним, і це поглиблювало їхні стосунки.
(Але... якби це стало реальністю, з ним було б просто нестерпно мати справу. Хоча, Ерік і Вінсент теж недалеко пішли...)
Якби ігрові герої існували в реальному житті, оточення сприймало б їх лише як проблемних і важких людей. Той, хто весь день тренується і б'ється, не працюючи — лише тягар для родини; чоловік, який фліртує з іншими, маючи наречену — просто сміття.
(Єдині притомні тут — це Рейна, і можливо, Вілл... серйозно, їм усім треба взятися за розум.)
-Ем... будь ласка, не будьте такими суворими до Луєй...
Проте за Луєй заступилася сама Мелоні, дівчина, яку він використав як зручний запасний варіант.
-Я була дуже щаслива, коли Луєй запросив мене в цю подорож. Я знаю, що я йому не подобаюся, і він покликав мене лише тому, що я була вільна... але все одно я була дуже рада. Тому, будь ласка, не звинувачуйте його. Зі мною все добре, справді...!
Мелоні благала щиро. Клаель мало знав її, але вона була хорошою дівчиною. Її щирість нагадала йому Рейну.
(Це лише робить нікчемність Луєй ще помітнішою... ну, якщо вона не проти, то не мені про це говорити.)
-...Я його не звинувачую. Ми просто розмовляємо.
Рейна, схоже, поділяла думки Клаеля. Вона звертались лише до Мелоні, навіть не дивлячись на Луєй.
-Ми просто випадково зустрілися тут. Давайте насолоджуватися відпусткою, не втручаючись надто сильно в справи одне одного.
-Добре...
-Ну ні-і-і, Рейно-оні...
Мелоні урочисто кивнула, тоді як Луєй видав жалюгідне скиглення.
На цей вибух нікчемності не лише всі жінки, а навіть його друг Вілл, подивився на нього з огидою.
.
.
.
(П.П Луєя треба десь викинути як сміття в жерло вулкана і не згадувати...)