Розділ 261
Клаель і Рейна вечеряли, спілкуючись з іншими гостями, як раптом до них підійшли знайомі обличчя.
-Доброго вечора. Містер Бірн, леді Рейно.
-О... Вілле, ти теж прийшов.
Це був один із головних героїв гри — Вілл Райліс, інтелектуал в окулярах із привабливою зовнішністю. Вілл з'явився у смокінгу, сяючи своєю фірмовою м'якою посмішкою.
-Я приїхав сюди на відпочинок із друзями з академії. Випадково зустрів принца Еріка, і він мене запросив. Мої друзі он там, випивають.
-Зрозуміло... Тільки не переборщіть. Ви все-таки ще студенти.
Роблячи це зауваження, Клаель відчув дивне полегшення. Завдяки своєму геніальному розуму Вілл завжди тримався осторонь, але знайомство з Рейною врятувало його від самотності. Хоча їхні стосунки так і не стали романтичними, Вілл явно змінився — тепер він мав достатньо близьких друзів, щоб вирушити разом у подорож.
-Леді Рейно, ця сукня вам надзвичайно личить.
-Дякую.
-І... це, мабуть, леді Мейлі, леді Шерон і леді Ванесса? Ви всі виглядаєте такими елегантними та чарівними.
-Так, дякую. Ти теж маєш чудовий вигляд, Вілле.
Вілл не лише зробив комплімент Рейні, а й відзначив її подруг. Було очевидно, що він справді змінився. Раніше він навіть не запам'ятовував імен тих, кого не вважав рівними собі, а про розмови не йшлося й поготів.
-А... перепрошую, ми з цією леді раніше не зустрічалися?
-Га? Що ти таке кажеш, Вілле-кун?
До Юрія, який уже добряче хильнув, звернулися, і він відповів нерозбірливим голосом:
-Це ж я, це ж я~! Усіхній містер Юрій, пам'ятаєш?
-Ох... містере Канеста!? Чому ви в сукні!?
-Покоївка мене вбрала~ Відчепись!
Сказавши це, Юрій почав раз за разом ляскати Вілла по плечу. Він був абсолютно п'яний. Клаель навіть не знав, що в нього такі жахливі стосунки з алкоголем.
-У гуртожитку він стільки не п'є... Може, його так вивело з рівноваги те, що його змусили перевдягнутися?
-Пані, якщо хочете, давайте відпочинемо он там?
-Краще давайте підемо поговоримо в більш затишному місці.
-Ні-ні, у мене є номер, я вас туди проведу.
-Прошу вибачення. Він у порядку, будь ласка, не турбуйтеся про нього...
Юрій був не дуже тверезий, і до нього постійно чіплялися чоловіки. Враховуючи ситуацію з гендером і все інше, Клаель рішуче відштовхнув залицяльників.
-До речі... я зустрів Вінсента в горах. Це був збіг, що він теж приїхав?
-А... так, думаю, так. Він казав щось про те, що йде в гори тренуватися.
-Зрозуміло... Якби тут був і Луєй, ми зібрали б усю групу.
-Щодо цього...
Вілл раптом замовк. Він виглядав ніяковим і вагався, але Клаель незабаром зрозумів чому.
-А, Рейно-оні, ти теж тут!
І ось — як і очікувалося — з'явився останній, голос якого був сповнений захвату. Маленький, схожий на звірятко гарненький хлопець, Луєй Біскіт, підійшов із дружньою посмішкою. Він теж був у смокінгу, але через низький зріст і дитяче обличчя виглядав як дитина, яку вбрали на свято.
-А...?
Але... у Луєй було щось незвичне. Поруч із ним стояла дівчина, якої вони не впізнали. У неї було каштанове волосся з легкими хвилями, вбрана вона була в блакитну сукню. На перший погляд звичайна, але при ближчому розгляді її риси обличчя виявилися досить витонченими.
-Ти... випадково не Мелоні Бред? — запитала Рейна, нахиливши голову.
Клаель, якому це ім'я здалося смутно знайомим, невдовзі пригадав, кому воно належить.
-Невже це... та сама історія з «Сімома Таємницями»...?
Це була остання зі студентської ради. Дівчина, яка зайняла посаду голови загальних справ, замість Рейни. Саме вона була Мелоні Бред, тією самою особою, що колись спричинила інцидент із «Сімома Таємницями».