Розділ 259
-Ну ж бо... ти ж і так усе розумієш, хіба ні? Цього вже достатньо.
"............"
Відокремившись від Рейни та Клаеля, Ерік і Морква залишилися вдвох.
Між двома нареченими панувала невимовно ніякова атмосфера.
Хоча, заради справедливості... єдиним, хто почувався некомфортно, був Ерік, тоді як Морква легенько посміхалася.
-Будь ласка, подивись он туди. Рейна... «Свята», вона обожнює того священника. У неї немає до тебе ні краплі почуттів.
-......Я знаю.
У відповідь на слова Моркви, Ерік відповів різко.
У напрямку його погляду, Рейна переплела свою руку з рукою Клаеля.
Сяюча посмішка, яку вона спрямовувала на Клаеля, виразно відрізнялася від тих ввічливих, які вона показувала Еріку та іншим — це був образ закоханої дівчини.
-Я знаю... Рейна не кохає мене. Що б я не робив, я знаю, що її серце ніколи не повернеться до мене...
Навіть коли він це говорив, його очі, прикуті до спини Рейни, були сповнені палкого тужливого бажання.
Спостерігаючи за своїм нареченим у такому стані... Морква тихо зітхнула.
(Чесно кажучи... який жалюгідний чоловік. Він, мабуть, знає, що все це марно.)
Єдине почуття, яке Морква плекала до свого нареченого, було чистою жалістю.
У сценарії гри Морква була поглинута сильними ревнощами, коли Ерік закохався в героїню.
Проте тутешня Морква не відчувала нічого подібного.
Не було ні ненависті, ні заздрості — лише співчуття до Еріка, який опинився в пастці безнадійного кохання.
(Ну, я не можу його звинувачувати... Рейна справді має такий шарм.)
Коли Морква вперше побачила Рейну... почуттям, яке вона відчула, було «благоговіння».
До зустрічі з Рейною Морква вірила, що вона найбільше підходить на роль наступної «Святої».
Коли вона почула, що якась сільська дівчина без статусу чи походження пробудилася як «Свята», вона була сповнена сильної ненависті.
Але... тієї миті, коли вона зустріла Рейну, всі ці почуття повністю розвіялися.
Красива, чиста, гідна та сильна.
Вона була саме тією ідеальною «Святою», яку Морква собі уявляла... ні, навіть більше, ніж це.
Порівняно з Рейною, Морква була нічим іншим, як бракованою імітацією, негідною навіть того, щоб її ставили на ті самі терези.
Вона навіть не відчувала ревнощів... Якби Рейна обрала Еріка, Морква з радістю відійшла б убік.
(Але... вона обрала іншого чоловіка. Ні, вона обрала його з самого початку. Для принца Еріка ніколи не було місця.)
-Принце Еріку... я не маю наміру розривати наші заручини.
-Е... звідки це раптом...?
-Ти і я однакові. Товариші по захопленню, обоє заворожені однією зіркою. Тому я впевнена, що ми чудово поладнаємо. Я не можу зрівнятися з Рейною, але тобі доведеться змиритися зі мною.
-...Не те щоб я вважав тебе гіршою чи щось таке.
-Недобре говорити речі, які, як ти знаєш, є брехнею. Якщо хочеш обдурити жінку, навчися спочатку обманювати самого себе.
"............"
-Ну а тепер, припини стояти тут, потопаючи в жалі — нам потрібно привітати гостей. Якщо господар продовжуватиме так поводитися, гості втратять інтерес.
На невеликій відстані деякі з гостей вечірки поглядали в їхній бік.
Вони, здавалося, дуже хотіли поговорити з кронпринцом та його нареченою, але вагалися через важку атмосферу.
-Ах... так, твоя правда...
З болісним виразом обличчя, Ерік кивнув, потім начепив свою маску і звернувся до найближчої людини, щоб почати вітати гостей.
.
.
.
(П.П Ерік не заслуговує таку дружину як Морква, вона розуміє що він її не любить, але все одно це приймає і тд, ось це я розумію, розумна дівчина і тд..)