Розділ 252
Коли Клаель та Рейна спустилися до підніжжя, вони побачили, що Юрій та Мейлі вже були там.
-Гей, ну ж бо. Хоча б на чашечку чаю.
-Я нічого такого не зроблю. Я навіть пригощу вас обідом, га?
-Ем... це вже переходить межі. Можете припинити?
До Юрія та Мейлі, чіплялася група з трьох чоловіків. Чоловіки років двадцяти, одягнені в лижні костюми, дружньо скорочували дистанцію, відрізаючи шляхи до відступу під час розмови.
-Клаелю, це часом не...?
-Здається... до них залицяються.
На слова Рейни, Клаель кивнув зі складним виразом обличчя. Юрію було за двадцять. Мейлі все ще була студенткою, але через її зрілий вигляд здавалося, що вона приблизно того ж віку. Разом із трійцею чоловіків вони виглядали однолітками. Єдина проблема полягала в тому, що... Юрій насправді був чоловіком.
-Гей, красуне, ти така мила. У тебе є хлопець чи хтось такий?
-Будь ласка, припиніть! Звісно, у мене немає хлопця!
-Га? Немає? Це таке марнотратство для такої красуні.
-Може, мені стати добровольцем?
Найстрашнішим було те, що Юрій, який нібито мав бути жінкою, користувався більшою популярністю, ніж Мейлі. Якби вони дізналися правду, як би відреагували?
(Так... ну, це точно стало б темною плямою в їхніх життях...)
-Ну що ж... може, допоможемо, про всяк випадок?
Якщо вони помітять Рейну, ситуація може знову загостритися. Клаель попросив Рейну зачекати трохи далі, а сам підійшов до тих двох, до яких залицялися.
-Перепрошую, щось не так із моїми супутниками?
-Га?
-Тобі чого треба? Ти друг цих дівчат?
-Так, це мій колега та студентка.
Коли Клаель відповів чесно, обличчя чоловіків невдоволено скривилися.
-Тц... то вони з хлопцем.
-Може, нам нам'яти боки цьому худорлявому типу?
Чоловіки хруснули кісточками пальців і подивилися на Клаеля глузливими поглядами.
-Гей, ми просто позичимо цих дівчат ненадовго.
-Ти ж не проти, правда? Якщо станеш на заваді, нам доведеться застосувати силу.
-Боже... так ви той тип залицяльників, яких не можна залишати без уваги.
Клаель втомлено похитав головою, дивлячись на цих грізних чоловіків. Він не вважав, що знайомитися з дівчатами — це щось погане само по собі... але це слід робити пристойно. Змушувати когось кудись йти або погрожувати насильством було абсолютно неприйнятно. Це була жалюгідна поведінка того, хто не заслуговував називатися чоловіком.
-Як освітянин, я не можу просто закрити очі на таких людей...
-Що ти там, чорт забирай, бурмочеш?!
-Я ж сказав вам, забиратися геть!
Один із трійці заніс кулак і кинувся на Клаеля.
-«Підвищення Захисту».
-Ґва-а...!?
Клаель активував заклинання підтримки і перехопив удар. Здавалося, він мав певний досвід у бійках, але... на цьому все. Йому було далеко до рівня професійних авантюристів, воїнів чи лицарів. Навіть без використання магії підтримки Клаель, імовірно, не отримав би жодної шкоди.
-Якщо у вас так багато зайвої енергії, чому б не стати авантюристами і не піти полювати на монстрів? Ви заробите грошей, і люди вам ще й подякують, знаєте?
-Стули пельку!
-Я тебе розмажу!
Чоловіки лютували на снігу. Було дивно, наскільки вони виявилися запальними.
-Ех... а ми ж так гарно каталися на лижах.
Клаель плавно ухилився від ударів чоловіків, вдарив першого ногою в гомілку, другого ліктем у живіт, а третьому розбив підборіддя ударом. Порівняно з монстрами чи бандами, з якими він стикався раніше, ці хлопці були до смішного слабкими. Трійця заволала один за одним.
-Г'я-я-я!
-Т-ти, покидьку...!
-Т-ти ще пошкодуєш про це!
Чоловіки кинули кілька клішованих погроз на прощання і попленталися геть. Вони були настільки стереотипними головорізами, що це здавалося майже несправжнім. Немов якісь другорядні лиходії, що з'являються в грі.
-Дуже вам дякую, Клаелю!
-Дякую, містер Бірн.
Юрій вчепився в талію Клаеля. Позаду нього Мейлі ввічливо вклонилася і висловила свою подяку.
-Ті хлопці були такими настирливими... це було справді страшно!
-М-м-м...
Юрій подивився на Клаеля знизу вгору сяючими очима. У нього навіть сльози виступили на кутиках очей — справді з тих, що пробуджують захисний інстинкт.
(Будь-хто, хто не знав би правди, напевно, запав би на нього... але все ж таки, він — чоловік.)
Як завжди, він здавався людиною, що народилася не з тією статтю.
(Якби його стать була іншою, можливо, це перетворилося б на службовий роман... З одного боку шкода, а з іншого — якесь полегшення...)
-Містер Юрій, ви якось надто близько. Давайте відступимо, люди ж дивляться.
-Ов...
Поки Клаель поринув у сентиментальні думки, Рейна — яка підійшла в якийсь момент — відірвала від нього Юрія. Водночас дві студентки, що запізнювалися, спустилися до підніжжя, і всі змогли знову зібратися разом. Таким чином, Клаель та інші насолоджувалися катанням на лижах аж до заходу сонця, доводячи до завершення другий день своїх зимових канікул.
.
.
.
(П.П Мде, погоджуюсь із Клаелем, Юрій і правда на дівчину більше схожий чим на мужика..)