Розділ 250
Хоча вони щойно стали свідками шокуючого видовища, як один із головних героїв і учень академії був поглинутий снігом, Клаель та Рейна вже досягли вершини. Він трохи переймався через Вінсента, але той ніяк не міг загинути від такого падіння. Можливо, це прозвучить жорстоко, але вони вирішили залишити його в спокої.
(Ну, якщо ми перервемо його тренування, він лише розлютиться на нас... Так...)
Оскільки хлопець прийшов у гори, щоб тренуватися й самовдосконалюватися, він мав бути готовим до таких пригод. Якщо ж ні — це лише брак його власної підготовки. Це відповідальність самого Вінсента, і він не міг звинувачувати в цьому нікого іншого.
-Клаелю, щось трапилося?
-Ні... Нічого.
Клаель похитав головою, дивлячись на Рейну, яка зазирнула йому в обличчя, і прочистив горло, повертаючи собі самовладання.
-Гаразд... Отже, починаємо кататися. Ти пам'ятаєш, чого я вчив тебе раніше?
-Звісно. Спочатку не розганятися. Я маю їхати в позиції «плуг», так?
Існує кілька способів кататися... але для початківців перша техніка — це «плуг». Це базовий метод, де ви ковзаєте повільно, одночасно гальмуючи.
-Так, не поспішай і не перенапружуйся. Давай повільно... Про всяк випадок, «Підвищення Захисту».
Клаель наклав на Рейну допоміжну магію, щоб посилити її захист. Навіть якби вони й травмувалися, Клаель чи Рейна могли б просто використати цілющу магію. Проте краще взагалі не отримувати травм.
-Тоді у відповідь... «Підвищення Захисту».
Рейна теж наклала допоміжну магію на Клаеля. Йому, як досвідченому лижнику, вона була не дуже й потрібна... але сказати про це Рейні, яка дивилася на нього поглядом дбайливої матері, було б неправильно.
-Дякую... Гаразд, рушаймо.
Виїхавши вперед, щоб продемонструвати техніку, Клаель почав спуск. Його лижі розрізали сніг, а холодне повітря торкалося щік. Минуло стільки часу відтоді, як він востаннє стояв на лижах, що він уже й не пам'ятав, коли це було, але це було як їзда на велосипеді. Раз навчившись, ти вже не забудеш.
-Ва-а...!
-З тобою все гаразд, Рейно?
-Так... Неймовірно, це зовсім нове відчуття...!
Рейна явно нервувала, але їй вдавалося спускатися, не падаючи. Здавалося, переживати не було чого. Хоч вона була новачком, її центр ваги був стабільним, і вона ковзала досить плавно. Вони обоє безпечно дісталися підніжжя гори, хоч і в дещо повільному темпі.
-Спуститися з самої вершини, жодного разу не впавши — вражаюче.
-Це все завдяки тобі, Клаелю... І все ж, це було так весело.
Щоки Рейни розчервонілися, а голос звучав яскраво й захоплено.
-Кататися на снігу справді круто. Це зовсім інше відчуття, ніж літати в небі!
-Так... Чекай, літати в небі?
Йому здалося, що вона бовкнула щось дивне. Клаель схилив голову.
-Так. Я раніше літала за допомогою крил, але на лижах зі снігової гори — вперше. Політ швидший, тому їхати на лижах здається трохи повільним, але... це весело по-своєму!
Раптом із-за спини Рейни виросли білі крила. Тепер, коли він задумався про це... він забув, що Рейна могла літати, розправляючи крила, наче Ангел.
-Це було захопливо й весело. Хочеш ще раз?
-...Так, звісно.
Хоч як не крути, політ у небі здавався більш захопливим і веселим... але вказувати на це означало б, напевно, програти суперечку.
(Так, не думай про це. Не думай про це...)
-Ах, підйомник виглядає переповненим. Може, полетимо назад? Будь ласка, ходіть зі мною, Клаелю. Не хвилюйтеся, я використаю бар'єр, щоб зробити нас невидимими, тому ми не будемо привертати уваги.
(Не думай про це, не думай про це... Так, я не можу це зробити!)
-Гаразд, полетіли —
Рейна ніжно обійняла Клаеля, який щось бурмотів собі під ніс, і вони обоє полетіли назад до вершини. Він не міг підібрати правильних слів, але було щось дуже неправильне в усій цій ситуації... Проте Клаель переконав себе, що він просто насолоджується двома заняттями одночасно.
.
.
.
(П.П Хехе, Рейна не втрачає шанс щоб помацати Клаеля, хехе.)