Розділ 249
-Думаю, на сьогодні базових знань достатньо. Що ж, сядемо на підйомник і спробуємо спуститися з вершини?
-Так, ходімо.
Рейна надзвичайно швидко опанувала основи. З такими темпами спуск із гори не мав би стати для неї проблемою. Озирнувшись, Клаель помітив, що інші дві пари все ще продовжували базовий інструктаж. І справа була зовсім не в тому, що учні були повільними — просто Рейна була винятково талановитою.
-Що ж, тоді ми рушаємо першими.
-Добре, а ми слідом за вами~
Кинувши цю фразу Юрію, Клаель і Рейна попрямували до станції підйомника. У черзі було кілька людей, але оскільки час ще був ранній, великого натовпу не спостерігалося.
-Гаразд, наступні... а.
Працівник на станції підйомника був приголомшений, коли побачив обличчя Рейни. Вона була неймовірно вродливою дівчиною. На тлі білосніжного снігового поля вона виглядала як Ангел, Богиня чи снігова фея.
-Залазимо... Рейно, сюди.
-Добре... Мені трохи страшно.
-Усе буде добре, бо я поруч. Тримайся за мою руку.
-Гаразд...
Стиснувши руку Рейни, Клаель допоміг їй сісти на підйомник. Вони вмостилися поруч на кріслі й повільно почали підійматися по схилу.
-Ого... як же гарно!
-Так, краєвид справді неймовірний, чи не так?
Споглядати засніжені гори з висоти, було неймовірним видовищем, від якого перехоплювало подих. Білий сніг яскраво виблискував під променями сонця.
-Подивися туди! Там тварини! — Рейна вказала кудись удалечінь.
Клаель простежив за її поглядом і побачив двох маленьких звірят, що бігали по снігу.
-Це лисиці... Схоже, вони бавляться. Може, це брати?
-Можливо, пара... Вони видаються такими близькими.
Вираз обличчя Рейни пом'якшав, а на вустах з'явилася тепла посмішка. Лише заради цього краєвиду вже варто було їхати в таку далеку подорож до засніжених гір... Це була настільки приголомшлива картина, що вона могла розтопити будь-яке серце.
-І все ж... я дуже радий, що сьогодні сонячно. Можна побачити аж до далеких гір...
Клаель примружився, оглядаючи гірський хребет.
-Минулий рік був сповнений труднощів... але здається, ми завершуємо його чудовими спогадами.
-Сподіваюся, ми зможемо подорожувати разом і наступного року.
-Так, я теж сподіваюся...
Чесно кажучи, він навіть не очікував, що поїде з Рейною у зимову відпустку, тим паче одразу після літніх канікул. За оригінальним сценарієм гри, Рейна мала б крутити романи з головними героями-красенями в академії. Навіть будучи її опікуном, Клаель не мав би мати стільки часу на спільні поїздки.
(Поки що Рейна ніби ні в кого не закохана... Можливо, все йде до нормальної кінцівки.)
«Нормальна кінцівка» — це завершення, за якого вона проходить гру, не зав'язуючи романтичних стосунків. У такому варіанті Рейна залишається незаміжньою, служить суспільству як «Свята» і живе в любові серед багатьох людей.
(Ну, я не кажу, що шлюб — це єдиний шлях до щастя... У цьому теж є свій сенс. І все ж, я не можу не думати: чим взагалі займаються головні герої?)
Головні герої... Він знав, що вони відчувають щось до Рейни, але вони зовсім не здавалися надто наполегливими. Якби їм справді подобалася Рейна, вони б доклали більше зусиль, щоб завоювати її серце.
(Чим же вони займаються прямо зараз...)
-А.
Тільки-но він подумав про це, як помітив постать на далекій засніженій горі. Це був один із головних героїв, Вінсент Флейм. Самозакоханий та домінантний красень. Здається, він тренувався в горах і бився з монстрами... але на нього напав монстр ведмежого типу, відкинувши хлопця просто на дерево. А потім, засипаний купою снігу, що впала зверху, він покотився вниз схилом, наче сніговик.
-............Якого біса він робить?
Зіткнувшись із такою безглуздою сценою, Клаель не зміг стриматися і випалив це на кансайському діалекті.
.
.
.
(П.П Мдем, Клаель ще той дурень, думати про сюжет гри, коли цей сюжет вже давно не той, і що цей світ не гра, така тупість, я розумію що він хвилюється за Рейну, але...)