Розділ 247
-Надворі якось галасливо, чи не так? Цікаво, що там сталося?
Клаель, який пив чай разом із Рейною в лаунж-зоні, насупився, почувши за вікном гуркіт. Роздався глухий звук, наче впало щось важке, а слідом за ним — вигуки кількох чоловіків.
-Що б це могло бути? Може, сніг упав із даху?
Рейна схилила голову, тримаючи в руках чайну чашку.
Було ще рано. Хоча містечко вже починало прокидатися, для такого галасу час був не зовсім на часі.
-Це все ж таки туристичне місце. Може, якась розбишакувата молодь просто розважається. Рейно, будь ласка, намагайся не ходити нікуди наодинці.
-Хе-хе, зрозуміла. Дякую, що турбуєшся про мене, — Рейна ніяково посміхнулася.
Їхнє ранкове чаювання відновилося. Вони повільно попивали чай і насолоджувалися спокійним моментом, час від часу перекидаючись словами. Час швидко плинув... незабаром прокинулися й прийшли до холу супутниці Рейни та вчитель Юрій.
-Доброго ранку, леді Рейно, містер Бірн.
-Позіх... доброго ранку, Клаель, Рейно.
-Доброго ранку всім.
-Доброго ранку... Пане Юрію, будь ласка, вмийтеся. У вас волосся стирчить у різні боки.
Прийшли троє подруг Рейни та викладач Юрій Канеста. Студентки були охайно вбрані, але Юрій, який мав би бути для них прикладом, мав «гніздо» на голові й закислі очі. Не зовсім підходящий вигляд для молодої жінки на публіці... хоча, з іншого боку, Юрій був чоловіком.
(Ну, якщо це вчитель-чоловік, то, мабуть, нормально... чи ні?)
Клаель розгублено схилив голову. Добре хоч щетини не було. Схоже, на тілі Юрія волосся на обличчі не росло, тож зона навколо рота була чистою. Через це його маскулінність видавалася ще сумнівнішою... але Клаель усе одно не хотів бачити щетину на цьому обличчі, тож вирішив заплющити на це очі.
-Сніданок скоро буде готовий. А після нього підемо кататися на лижах. Оскільки ви будете на очах у студентів, будь ласка, приведіть себе до ладу.
-Та-а-ак... зрозумів. Зараз піду трохи приведу себе до ладу.
Протираючи сонні очі, Юрій зашкутильгав в бік убиральні.
-Ого! Це ж чоловічий туалет!
-Гей, не туди, не туди!
-Га? Але ж я чоловік?
-П-персонал! Персонал! Хто-небудь, допоможіть!
Із чоловічої вбиральні долинули крики чоловіків, які, очевидно, були там першими. Схоже, його знову неправильно зрозуміли. Навіть Клаеля, який знав правду, можна було ввести в оману, тож не дивно, що незнайомці були спантеличені. До чоловічого туалету кинувся працівник готелю, і галас став ще гучнішим.
-Ні, ви все не так зрозуміли! Я справді чоловік! Я можу довести, дивіться, дивіться!
-Зачекайте — не роздягайтеся тут! Така, як ви, чоловіком бути не може!
-Що!? Але я справді~~~~~!
"............"
Клаель уже було подумав піти на допомогу... але раптом його охопило нестримне бажання зробити вигляд, що він його не знає, і він похитав головою.
-...Здається, пану Юрію знадобиться трохи часу на те щоб привести себе до ладу. Може, підемо до ресторану?
-Так, ходімо.
-Звісно. Рушаймо.
-М-містере Клаелю! Допоможіть~~~~~!
Клаель кивнув студенткам і вирушив на сніданок попереду всіх. Він почув болісний крик позаду... але вирішив його проігнорувати. Зрештою, Юрій з'явився в ресторані через тридцять хвилин після початку сніданку у форматі шведського столу.
.
.
.
(П.П Ахаххаха, напевно бути Юрієм і прикольно, і фігово одночасно, з одного боку ти красень, з іншого тобі не вірять що ти мужик. хд)