Розділ 246
Інтелектуальний красень в окулярах — Вілл Райліс.
І схожий на маленьке звірятко миловидний хлопчик-шота — Луєй Біскіт.
Обидва вони були головними персонажами з історії «За межами райдужного сяйва». Побачивши своїх колег по студентській раді, яких тут взагалі не мало бути, Вінсент та Ерік приголомшено витріщилися на них.
-Ви, хлопці, як тут опинилися...?
-О, тільки не кажіть... ви що, приїхали в подорож удвох?
-Ні... це не так.
Вілл похитав головою на запитання Еріка.
-Мене запросили однокласники покататися на лижах. Я приїхав окремо, і те, що тут опинився Луєй-кун — чистий збіг.
Вілл виглядав трохи ніяково. У минулому він зверхньо дивився на інших, вважаючи їх нижчими за себе, тримався осторонь і залишався самотнім. Проте... після зустрічі з Рейною та усвідомлення власної незрілості він почав крок за кроком докладати зусиль, щоб завести друзів. Те, що однокласники покликали його з собою, можна було вважати плодом цих його ревних, майже до сліз, старань.
-Нам і в студентській раді вистачає одне одного, то невже ми маємо бути разом ще й у вихідні?
Луєй розвів руками й заговорив грайливим тоном.
-Тоді ти чого тут?
-Це моя особиста справа. Кому яке діло, куди я ходжу? Тебе це точно не стосується, Вінсенте.
-Ну, це правда. Мені начхати.
-Подумати тільки, що ми зібралися разом навіть у такому місці... Мені вже починає здаватися, що це якась доля...
Ерік скривився в неоднозначній гримасі.
Усі троє були членами однієї студентської ради й мали досить близькі стосунки. Побачити один одного не було чимось незручним, але... ця незапланована зустріч принесла більше дискомфорту, ніж радості.
-...Не говори про долю з іншими хлопцями. Це мерзенно.
-Не те щоб мені це аж так не подобалося, але все одно...
-Бридота...
Вінсент, Вілл та Луєй одночасно скривилися. Навіть без слів на їхніх обличчях було чітко написано: «Знову ця компанія...»
-Кхм... раз уже ми так випадково перетнулися, може, хоча б поснідаємо разом...
-Чи не могли б ви відійти з дороги?
-Га?
Пролунав третій, чужий голос, і Ерік обернувся. Від цього моменту події почали розвиватися не так, як зазвичай. На сцену ступив новий персонаж, зовсім не схожий на тих, хто стояв тут досі.
-Ви заважаєте перед входом у готель. Ідіть геть.
Хлопець, який перервав їхню розмову, мав похмурий вигляд і довге чорне волосся. Він був одягнений у чорне пальто з довгим шарфом, що звисав за спиною, а пов'язка, яка закривала його ліве око, справляла сильне враження.
-Ти... невже ти студент Королівської Академії? — Ерік здивовано кліпнув очима.
Він упізнав обличчя цього хлопця. Хоча вони вчилися в різних класах і ніколи не спілкувалися напряму, той точно був другокурсником, як і сам Ерік.
-Твоє ім'я, здається, було...?
-Стули пельку. Не лізь до мене.
Поки Ерік намагався згадати, юнак із пов'язкою роздратовано цокнув язиком.
-Не пхай ніс у мої справи. Пошкодуєш.
-Що...?
Ерік навіть не встиг розізлитися — він був просто ошелешений такою зухвалістю. Ніхто й ніколи не розмовляв так грубо з Еріком, Кронпринцом країни. Навіть в академії на студентські суперечки могли заплющити очі, але зараз вони перебували поза межами школи. Це було відвертою неповагою до королівської особи. Може, й не до смертної кари, але для арешту підстав цілком вистачало.
-Хм...
Ігноруючи приголомшеного Еріка, хлопець із пов'язкою спокійно зайшов до готелю. Його похмура — ба більше, навіть зловісна — аура зникла за дверима закладу.
-Щ-що це взагалі було? Хто він такий...?
-Пф... який неприємний тип. Поводиться так, наче він тут пуп землі — ким він себе взагалі уявив?
-А-а... Вінсенте, ти взагалі-то точно такий самий... ой!
-"Ва-а-ах!"
Усі четверо закричали в один голос. Чому це сталося саме в ту мить, ніхто так і не зрозумів... але величезна брила снігу раптово зірвалася з даху готелю й повністю поховала їх під собою.
Опинившись під товщею важкого снігу, всі головні герої зрештою стали схожими на купу кумедних сніговиків.
.
.
.
(П.П Хай ангели їх закопають під снігом, а то задовбала ця четвірка =-=)