Розділ 245
Погода того дня була просто бездоганною — ідеальний час для катання на лижах.
Проте напередодні вночі випало чимало снігу, і, за чутками, хурделиця була неабиякою.
-Хах, хах, хах... Знайшов!
Чоловік, який з'явився перед готелем, де зупинилися Клаель та Рейна, був із ніг до голови обліплений снігом. Високий рудоволосий юнак важко дихав, а від його тіла хвилями йшла така спека, що в холодну холоднечу від нього аж піднімалася біла пара.
-То ось які вони, засніжені гори Сноурена... Пертися сюди аж із королівської столиці було ще тим випробуванням! Але саме тут я загартую свою мужність!
Хлопця, який вигукував усе це, скидаючись на живого сніговика, звали Вінсент Флейм. Один із головних героїв — дикий, зухвалий та самовпевнений красень.
Що ж до причини, чому він опинився в цих засніжених горах... звісно, він прибув сюди зовсім не тому, що переслідував Рейну. Вінсент приїхав заради суворих аскетичних тренувань, щоб усамітнитися високо в горах.
Буквально днями Вінсент посів перше місце на турнірі з бойових мистецтв. Проте сам він не був задоволений таким результатом. Фінальний поєдинок приніс йому заледве вирвану перемогу. Хлопець чітко усвідомлював, що переміг лише завдяки везінню.
(Той самурай, із яким я бився у фіналі... Він був сильний. Зроби я бодай один хибний крок, і переможеним виявився б я сам...!)
У цьому світі все ще повно могутніх суперників. Глибоко відчувши це, Вінсент твердо вирішив тренуватися в суворих зимових горах, щоб бути готовим до зустрічі з новими, ще невідомими сильними ворогами.
-Тут я точно стану сильнішим... Неодмінно!
Із палаючим вогнем рішучості в очах, Вінсент покрокував до входу в готель. Не для того, щоб оселитися там. Власник закладу був його далеким родичем і заздалегідь підготував для нього припаси та карти, необхідні для виживання в горах. Хоч Вінсент і був запеклим «м'язоголовим», він не був настільки дурним, щоб йти в засніжені хащі з порожніми руками. Його метою було загартування, а не самогубство.
-Га?
-Е?
Але... прямо на дорозі перед готелем він зіткнувся віч-на-віч із геть несподіваною особою. Той, інший, також упізнав Вінсента й від подиву широко розплющив очі.
-Вінсенте...?
-Еріку? Ти що тут забув?
Перед ним стояв Ерік Сейнкл. Один із головних героїв, кронпринц цієї країни — освіжаючий та шляхетний красень. На відміну від Вінсента, Ерік не був засипаний снігом: він був у елегантному пальті й тримав у руках парасольку.
-Це я мав би тебе запитати... Чому ти схожий на снігову бабу?
-Ну, це для тренувань... Але менше з тим! Тобі хіба не належало вирушити до сусідньої країни з дипломатичною місією?
-Такий був план... але обставини змінилися, — Ерік знизав плечима.
Спочатку його дійсно призначили відповідальним за певні переговори, і він мав вирушити за кордон. Проте через зустрічну пропозицію іншої сторони графік змістився.
-Дату переговорів відклали приблизно на два тижні. Оскільки в мене з'явився вільний час, я вирішив трохи відпочити взимку.
-Хм, і що, сам-один?
-Звісно ні. Зі мною охорона та слуги... і я навіть узяв із собою наречену.
-Наречену... О, ту саму сестру Рейни, так?
-...Угу.
Обличчя Еріка злегка затьмарилося. У його погляді зчитувалася складна гама емоцій — суміш смутку, провини та розчарування.
-Останнім часом я зовсім не приділяв їй уваги... Хотів хоч раз показати, що ціную її.
-Пф... І попри такі слова ти тут сам-один.
-Зараз ранок. Я просто прокинувся ні світ ні зоря й вирішив прогулятися. Морква ще в готелі.
-Пф... Ну, це не моя справа. Розважайся там зі своїми ніжками скільки влізе.
Вінсент пирхнув і єхидно скривився.
-І все ж... які дивні збіги бувають. Тільки не кажи, що Вілл та Луєй теж тут?
-Ха-ха-ха, та ну, бути не може...
-О... Це ви, принце Еріку?
-І Вінсент тут. Що ви двоє робите?
Коли вони обернулися на голоси... перед ними постала саме та парочка, про яку щойно згадували. Вілл Райліс та Луєй Біскіт, які також належали до когорти головних героїв, стояли неподалік.
.
.
.
(П.П Бля, дайте Рейні і Клаелю відпочити разом, нафіг ці притрушені тут здались -0-)