Розділ 240
Після того, як їх трясло в поїзді близько пів дня, вони нарешті прибули до віддалених засніжених гір Сноурена.
Ця місцевість була відома як справжній осередок для зимового відпочинку, а оскільки в містечку біля підніжжя гори були ще й гарячі джерела, взимку сюди з'їжджалося чимало туристів. Насправді, окрім компанії Клаеля, з поїзда зійшло досить багато інших пасажирів, які захоплено вигукували, розглядаючи білосніжні краєвиди навколо.
-Тож це і є засніжені гори... Неймовірно, Клаелю!
Зійшовши з поїзда, Рейна збуджено заговорила, міцно взявши Клаеля за руку.
Загорнута в тепле зимове пальто, Рейна мала рум'яні від холоду щоки, а її подих зривався білою парою. Завдяки своїй природній блідій шкірі та сріблясто-білому волоссю, вона стояла посеред снігу, наче зимова фея, що щойно спустилася з небес.
-В Егбелі теж ішов сніг... але я ніколи не бачила таких величезних заметів!
-Твоя правда. Я теж уже давненько такого не бачив.
Клаель із хрускітом ступив на сніг і промовив це з глибокою ностальгією.
На відміну від Рейни, Клаель зберігав спогади про своє минуле життя. Хоча місце, де жив Клаель раніше, не було суворим засніженим краєм, у студентські роки він іноді їздив із друзями кататися на лижах.
-Минуло багато часу з того часу, як я востаннє стояв на лижах. Сподіваюся, я не втратив вправність.
-Клаелю, ти вже катався на лижах раніше?
-Так, трохи було. Зовсім трохи.
-Справді? Тоді обов'язково навчиш мене пізніше, добре?
-Звісно. Якщо я зможу чомусь навчити.
Погодившись, Клаель підняв свій багаж і вийшов із будівлі вокзалу. На вулиці теж лежали купи снігу, але доріжки вже були розчищені, а сніг акуратно відгорнутий по обидва боки.
Годинник показував третю дня. Вони їхали в поїзді з самого ранку й нарешті дісталися місця. Хоча для вечора було ще зарано, ставати на лижі о такій порі вже навряд чи мало сенс.
-На сьогодні пропоную просто віднести речі до готелю. Ти ж забронювала місця, правда?
-Так, я проведу вас.
Мейлі Рубі, подруга Рейни, кивнула.
-Цим заїздом завідують мої родичі, тож ми зупинимося там. Там також є гаряче джерело, ми зможемо чудово відпочити.
-Звучить чудово. Дякуємо за гостинність.
Мейлі була аристократкою і, судячи з усього, походила з досить заможної родини. Попри це, вона зовсім не була пихатою, мала веселу й товариську вдачу, завдяки чому користувалася неабиякою популярністю навіть серед студентів-хлопців.
(Вона з тих, хто приваблює людей, але зовсім інакше, ніж Рейна... Якщо Рейна — це квітка на недосяжній вершині, то Мейлі — квітка, що цвіте прямо на відстані витягнутої руки. Звісно, я маю на увазі це лише в хорошому сенсі.)
-Клаелю, давай я допоможу тобі з речами, — це сказав його колега, Юрій Канеста.
Він... а не вона, теж виглядав так, наче міг мати шалений успіх у чоловіків. Звісно, тільки якщо вони не знали, що він насправді хлопець.
-Ого, скільки снігу...!
-Гори он там теж неймовірно красиві, леді Рейно.
І нарешті... ще дві студентки, теж подруги Рейни. Хоча за межами занять він із ними майже не перетинався, їх звали, якщо він добре пам'ятав, Шерон та Ванесса. Обидві були дивовижно вродливими дівчатами, кожна у своєму стилі, й мали таку зовнішність, яка мимоволі приковувала до себе чоловічі погляди.
(Як би це сказати... Таке відчуття, ніби я став головним героєм якоїсь романтичної гри. Подорож у компанії чотирьох красунь-студенток та одного прекрасного «вчителя»... Які такі добрі справи я зробив у минулому житті, щоб заслужити подібне?)
Якби він був звичайним підлітком, то, мабуть, уже стрибав би від радості. Але Клаель, який завдяки спогадам із минулого життя був значно реалістичнішим за своїх однолітків, не відчував особливого піднесення.
(Ну, безпека студентів понад усе. Вони зразкові учениці, але... саме тому під час затяжних канікул вони можуть занадто розслабитися й наробити дурниць.)
Думати, що за хорошими студентами не потрібен нагляд — це просто лінощі та недбалість з боку вчителя. Жоден підліток у перехідному віці не має абсолютно стабільної психіки. Навіть ті діти, які здаються ідеальними та вихованими, часто приховують глибокі тривоги чи внутрішні переживання.
(Саме тому батьки та вчителі мають бути надійною опорою... Хех, здається, я нарешті починаю мислити як справжній педагог.)
-Зупинка екіпажів ось тут, усі за мною!
Поки він роздумував над усім цим, Мейлі впевнено повела їх уперед, і Клаель рушив слідом за дівчатами, міцно ступаючи ногами по глибокому снігу.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, тут не тіки у підлітків нема стабільної психіки, зазвичай нестабільна психіка більше у дорослих, просто вони вміють більш вдало це приховувати.)