Розділ 24: Розділ 24

Розділ 24

(Сьогодні ввечері мій єдиний шанс.. Якщо я збираюся це зробити, то це має бути сьогодні ввечері...!)

У ніч, коли Рейна прибула до родинного маєтку Герцога Лорела, Забель Лорел, старший син герцога та шурин Рейни, тихо вислизнув зі своєї кімнати.

Він обережно йшов коридором, стежачи за тим, щоб його кроки не видавали жодного звуку.

(Я хотів м’яко вмовити її залишитися, якщо це можливо.., але Морква постійно заважала, тому я не міг підійти ближче...!)

Забель намагався вмовити Рейну залишитися в сімейному маєтку «Дюк Лорел», щоб мати змогу залицятися до неї та зробити її своєю дружиною.

Однак, під час вечері, після вечері і навіть під час купання, його молодша сестра Морква завжди була поруч з Рейною, не даючи йому жодної можливості поговорити з нею.

Хоча до зустрічі з Рейною вона кипіла від злості й казала щось на кшталт: «Я не можу прийняти святу з простолюдинів!», коли вона встигла так прив’язатися до своєї невістки?

(Якщо вже до цього дійшло… тоді в мене немає вибору, окрім як сьогодні вночі силою зробити її своєю…!)

Забель саме прямував до гостьової кімнати, де зупинилася Рейна, маючи намір прокрастися до її ліжка.

Просто щоб було зрозуміло... Забель зазвичай вихований і джентльмен. Він не з тих, хто нападе на жінку через примху.

Причина, чому Забель збирався зробити щось настільки гидке, полягала в тому, що його вразила неземна краса Рейни.., і тому, що вона планувала вирушити до Великого Храму вже завтра.

(Як тільки вона опиниться у Великому Храмі, зустрітися з нею буде важко. А як тільки вона почне відвідувати академію, у неї буде ще менше часу, щоб повернутися до маєтку. Якщо я хочу зробити її своєю, я маю вирішити це сьогодні ввечері...!)

Так думав Забель..., і, по правді кажучи, він не зовсім помилявся.

Хоча Забель був одним із романтичних персонажів у грі... він не був студентом академії та з'являвся лише на околицях сценарію.

Його єдиною вигідною рисою була зовнішність, і його додали як романтичного персонажа через додатковий завантажуваний контент.

Якщо Забель хотів зробити Рейну своєю, його єдиним варіантом було створити доконаний факт.

(Пробач мені, Рейно. І Моркво. Тату, мамо... будь ласка, пробачте свого дурного сина...)

Забеля зводила з розуму хтивість... але в глибині душі він був хорошою людиною.

Він відчував опір щодо насильства над жінкою, і його розривали суперечливі почуття через те, що він розчарував батьків і сестру, які йому довіряли.

Понад усе, провина за осквернення чистої та невинної Рейни насильством була незмірною.

І все ж, Забель все ще хотів зробити Рейну своєю.

Він не міг винести думки про те, що вона належить комусь іншому.

Він так сильно закохався в Рейну з першого погляду, що, якби не міг її мати, то хотів би власноруч вирвати її звідти.

(....Ось і все.)

Затамувавши подих, він підійшов до однієї з кімнат для гостей. Це була кімната, яку позичили Рейні.

Крізь щілину у дверях не проникало світло. Коли він уважно прислухався, то почув ледь помітне дихання.

"............"

Забель ковтнув слину і тремтячими руками схопився за дверну ручку.

Він повільно відчинив двері та зайшов у темну, тиху кімнату.

(Спочатку потрібно закрити їй рота, притиснути руки та ноги, а потім дозволити подіям іти своїм ходом...)

Його серце калатало, як дзвін, від напруги.

Незвичний до таких речей, чоловік повільно підкрався до ліжка.

(В-все гаразд. У книзі писали, що боляче лише спочатку. Тож...!)

-Вибач. Рейно...!

Він обережно прицілився і простягнув руку до ліжка.

І тоді... його долоня торкнулася чогось м’якого.

Воно було гладеньким, наче високоякісний шовк, але водночас м’яким, ніби набитим ватою.

Це було таке відчуття, ніби я схопив плюшеву іграшку.

-Мяу.

-...Га?

"Рейна", яку, як він думав, він схопив, видала звук.

Звук, схожий на нявкання кота.

-"Бвах..."

У наступну мить потужний удар влучив Забелю прямо в пах.

Це був удар, ніби тебе вдарив кінь.

Забель відчув біль, якого ніколи раніше не відчував, і на місці знепритомнів.

-Щ-що це означає?

Наступного дня покоївка, яка прийшла розбудити Рейну, знайшла Забеля Лорел голим на підлозі кімнати.

Забель лежав обличчям донизу, його сідниці стирчали до стелі, оточений пошарпаними залишками одягу, ніби їх розірвали гострими лезами.

-Мяу.

А... на ліжку задоволено сидів великий плюшевий кіт.