Розділ 239
-Клята дрібнота, розважаються вони тут!
П'яниця, який щойно чіплявся до Клаеля та інших, плюхнувся на своє місце й гучно відригнув перегаром. Це було чотиримісне сидіння... але тепер там сидів лише він один. Пасажири, які сиділи там спочатку, не витримали галасливого гульвіси й поспіхом пересіли на інші місця.
-Усі до єдиного насміхаються з мене — та що я такого зробив, аби заслужити це?!
Вигукував п'яничка на самоті, поки пасажири на сусідніх сидіннях із роздратованим виглядом трималися від нього якомога далі.
Колись цей чоловік працював у одній із торгових компаній королівської столиці, але його щойно з тріском звільнили. Він залицявся до молодих дівчат, привласнював виручку, прогулював роботу заради пиятики... і щойно його витівки викрили, його негайно виставили за двері.
Водночас із втратою роботи від нього пішла дружина, забравши дитину, а будинок, який він залишив, конфіскували кредитори... Чоловік більше не міг залишатися в королівській столиці, тому сів на поїзд, щоб утекти кудись у глушину.
-Втратити роботу й дружину в такому віці — і що мені, в біса, тепер робити?! Прокляття, ви всі просто дивитеся на мене зверхньо!
Бурмочучи скарги та прокльони, п'яниця потягнувся за своєю випивкою. Але раптом згадав, що жбурнув свою порожню пляшку в Клаеля, і його обличчя викривилося від розчарування.
-Прокляття! Піти купити ще алкоголю? Ні, грошей немає. Може, просто відібрати в когось силою?
Він ненавидів усіх. Компанію, яка його звільнила, дружину, яка втекла, тих дівчат, чоловіка, який за них заступився... він хотів знищити геть усе. Втративши все, чоловік упав у відчай і вже був готовий піти на злочин.
-Хм...?
Проте... хтось сів на сидіння прямо навпроти нього.
-Ей, а хто тобі дозволив тут сі... хііі?!
-"Кума-а-а."
Навпроти сидів Ведмідь. Мускулистий і кремезний. Величезний плюшевий Ведмідь із рельєфними м'язами сидів у чорному пальті.
-Ти... що за...?
-"Гав-Гав."
-"Няв."
-"Тр-р-р-р-р!"
Потім навскіс попереду, поруч із ним та в проході з'явилися кремезні чоловіки з плюшевими головами тварин. Собака, Кіт і дивно похмурий птах із гострим поглядом, щільним кільцем оточили п'яницю.
-"Кума-а-а."
-Щ-що за чортівня... що взагалі відбувається...?!
Ошелешений цією нереальною ситуацією, п'яниця озирнувся, але поблизу не було нікого, у кого можна було б попросити допомоги. Насидівшись під його крики, всі пасажири давно перемістились на найдальші місця вагона.
-В-ви що, збоченці?! Що ви збираєтеся зі мною робити?!
-"Кума-а-а."
-Хм...?
Ведмідь тицьнув щось п'яниці. Це був скляний стакан. Щойно той інстинктивно взяв його... Собака слухняно налив у стакан алкоголь.
-"Гав."
-Х-хм...? Ви хочете, щоб я це випив?
-"Няв."
-"Тр-р-р-р-р!"
Наче кажучи «ану пий уже», Кіт міцно схопив п'яницю за голову. Його й без того рідке волосся ледь не вирвали з кінцем, тож чоловік поспішно перехилив стакан і випив усе до дна.
-Я-я випив...
-"Гав."
-З-знову...?
Коли стакан спорожнів, Собака знову налив туди алкоголю. Дивлячись на плюшеву голову сповненими жаху очима... він натрапив на крижаний, грізний погляд скляних очей маски.
(Ч-чому ці диваки споюють мене...?)
П'яницю повністю паралізували плутанина й страх. Раптом у його пам'яті виринули нещодавні події. Нещодавно він сам вимагав від незнайомої студентки, щоб вона налила йому випити. Там була дівчина неймовірної краси, і він просто не зміг утриматися, щоб не підійти... Невже це якось пов'язано?
-"Гав."
-Н-ні... з мене досить. Я більше не можу пити...!
-"Гав...?"
У цій химерній ситуації чоловік навіть не відчував смаку алкоголю й відчайдушно намагався відмовитися. Але Собака погрозливо насупився, ніби кажучи: «Ти що, гидуєш моєю випивкою?»
П'яниця, який сам щойно чіплявся до молодої дівчини під дією алкоголю, тепер чомусь сам став жертвою «алкогольного аб'юзу» з боку плюшевих звірів.
-В-вбиральня! Мені треба в туалет!
Чоловік швидко замахав обома руками.
-Будь ласка, відпустіть мене в туалет!
-"Тр-р-р-р-р!"
-Хііі!
Похмурий птах, що стояв у проході, видав загрозливий клекіт... але все ж відступив убік, звільняючи шлях.
-В-вибачте...!
Хоча він випив чимало, зараз від страху він миттєво протверезів. Вискочивши в прохід і спіткнувшись, він щодуху кинувся геть із вагона.
-Щ-що за чортівня... чому це коїться зі мною...?
Усе, що він зробив — це просто підійшов до молодої дівчини, бо вона шуміла, то чому ж усе обернулося таким кошмаром? Повністю дезорієнтований, п'яниця спробував перебігти до наступного вагона.
-Зачекайте.
-Га...?
Але... його знову оточили. Цього разу це були не плюшеві звірі, а група людей у білосніжних мантіях.
-Ми — особиста гвардія «Святої».
-Ми б хотіли поставити вам кілька запитань щодо нещодавнього інциденту.
-А також щодо вашої спроби торкнутися тіла «Святої»... ми проведемо катування... оу, тобто допит.
-ХІ-І-І-І-І-І-І-І-І!
Випромінюючи шалену жагу крові, чоловіки та жінки в білих мантіях скрутили п'яницю й з ненавистю в очах потягли за собою.
Зрештою, п'яницю змусили зійти на наступній же станції. З того самого дня чоловік назавжди кинув пити й почав чесно та наполегливо працювати на новій роботі.
.
.
.
(П.П Ахахаха, спочатку Ангели, потім фанатики.)